Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

реалізацію природних прав людини у межах професійного руху, вважав, що реформи, хоча б в ранній період капіталізму, не вирішують проблеми непримиренності, і не приведуть до подолання відчуження трудівників від засобів виробництва. Кардинально ж вирішити проблеми непримиримості інтересів, на думку Маркса, може тільки соціальна революція. Логіка революційного оновлення суспільства випливає з фундаментального уявлення про те, що оптимальною умовою його здійснення є рівновага і стабільність, тобто відсутність суперечностей і конфліктів. Їх наявність в політичній і соціальній системах — це хвороба і недостатність суспільної системи. Революційні та консервативні установки передбачають встановлення ідеальної стабільності у суспільстві, по суті, шляхи виходу з кризової ситуації. Реалізація такої настанови об’єктивно вимагає створення механізмів для підтримання однорідної або тотальної суспільної структури в соціальній і економічній сферах. Широко відомі слова Маркса: революції — локомотиви історії, та чомусь забувається або не помічається думка, що революційну боротьбу важко регулювати. Її кінцеві результати часто виявляються мало схожими на декларовану мету. Адже Енгельс прямо підкреслював, що «в будь-якій революції неминуче допускається багато дурниць».

Головне ж питання революції — питання влади. Питання влади не зводилось лише до ідеї диктатури пролетаріату. Елементи політичної діяльності марксизм відносить до влади. Аналіз же відносин між матеріальними, продуктивними силами і державними інститутами — політичними, соціальними, громадськими установами, дав можливість обґрунтувати ідею визначення економічного і політичного цілого — взаємозалежності громадянського суспільства і держави, підкреслюється, що громадянське суспільство це зміст, а держава — форма, «держава, політичний лад є підлеглими, а громадянське суспільство, царство економічних відносин — вирішальний елемент. Раніше ж вважалось, що держава є визначальним, а громадянське суспільство — визначуваним елементом. Власне, державна влада, її монополія ніколи не забезпечать свободу, навпаки, справжня свобода можлива лише там, де є емансиповане громадянське суспільство, здатне диктувати свою волю державі. Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, що стоїть над суспільством, в орган цілковито підкорений суспільству. Всі потреби громадянського суспільства незалежно від того, який клас панує, неминуче проходили через волю держави, щоб у формі законів одержати загальне значення. Державна воля взагалі визначається змінюючими потребами громадянського суспільства.

Дуже суперечливі та однобічні інтерпретації ідей Маркса про «злам» буржуазної держави у процесі революції. Ще на початку 50-х років XIX ст. Маркс безумовно відстоював ідею «зламу» і, зокрема, підкреслював, що всі перевороти удосконалили машину держави, замість того, щоб її зламати. Та пізніше, і Маркс, і Енгельс відмічали весь значний для характеристики влади «поворотний пункт», з якого виникає і розвивається тенденція відокремлення держави від економічно панівного класу: буржуазія втрачає здатність до винятково політичного панування, шукає собі союзників, з якими, зважаючи на обставини, або ділить своє панування, або поступається ним повністю. Таку державу уже треба не «ламати», а «перетворювати». Та Маркс і Енгельс не абсолютизували революційну форму суспільного життя, не ігнорували інші його форми, а прагнули розкрити діалектику поступовості та стрибка в розвитку суспільства, звертаючи увагу на складний, неоднозначний і суперечливий характер взаємозв’язків між явищами. Гостра критика марксизмом сучасного йому соціального ладу, як несправедливого, антигуманного певно сприяла реформуванню раннє-капіталістичної економічної системи і формуванню соціально орієнтованої державної політики. Зрозуміло, що уже в ранній період творчості та політичної діяльності питання влади та держави Карл Маркс, Фрідріх Енгельс розглядає через призму співвідношення політичної та соціальної революції, політичної і загальнолюдської емансипації, тобто визволення від залежності, пригноблення та ін. Отже, якщо розглядати соціологію класів та класової боротьби, соціологію революції та інші проблеми теорії розвитку суспільства та соціальних, політичних, економічних явищ у суспільстві можна знайти і суперечності, і двозначності, і просто помилки. Частину з них, зважаючи на зміни життєвої практики, виправив сам Маркс, щось скоректував після його смерті Фрідріх Енгельс, переглянуто ним співвідносини революційних форм у суспільному процесі, введення поняття революції «зверху»: показ висхідної лінії революції доповнюється аналізом спадної лінії, висування ідеї про забігання революції вперед з негативними наслідками для суспільства та ін., а щось просто не витримало випробування часом — абсолютизації соціально-класових антагонізмів, приниження ролі формального демократизму, тлумачення демократії як історичного явища, залучення мас до політичної діяльності та ін.

Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

Політична наука — наука про владу, державу і політичні відносини є в XIX ст. і в політичній думці Росії. Розпад і криза феодально-кріпосницької системи в Росії обумовили значне піднесення і пожвавлення соціально-політичної та правової думки. Крок у розвитку визвольного руху і соціально-політичної думки зробили дворянські революціонери — декабристи. У 1825 р. Росія вперше побачила революційний рух проти царизму. Рух декабристів — антифеодальний, але мав риси дворянської обмеженості, все ж відображав незадоволення народу, який виступав проти феодальних порядків. Декабристи ставили на меті знищити самодержавство, ліквідувати безправність, кріпосництво, встановити демократичні свободи. Дворянська обмеженість декабристів виявилась у боязні народної революції, нерішучій тактиці в ході повстання. Декабристи значно далекі від народу. Проекти майбутнього устрою російської держави викладені в «Русской правде» Павлом Пестелем, в «Проекте Конституции», написаній Микитою Муравйовим та інших документах таємного «Товариства об’єднаних слов’ян». Багато декабристів (Павло Пестель, Кирило Рилєєв та ін.) обґрунтовували необхідність встановлення у Росії республіки. Серед декабристів є і прихильники конституційної монархії (Микита Тургенєв, Григорій Батеньков та ін.), що знайшло відображення у конституції. Проекти та ідеї декабристів виражали буржуазну спрямованість їх руху, основну мету бачили у пошуку істини, в освіті розуму і очищення його від забобонів, у формуванні в людини любові до батьківщини і гуманізму. Декабристи ж виступали і проти ідеології кріпосництва, релігії, містицизму і ідеалізму.

В 30—40-і роки XIX ст. в суспільно-політичному житті Росії наступає період просвітництва. Розгром декабристів не давав можливості відкрито закликати до боротьби за свободу. Передові ідеї декабризму набирають форму соціальних утопій, різноманітних пошуків визволення. У 50—60-х роках XIX ст. ідейна позиція революційних демократів Віссаріона Бєлінського, Олександра Герцена, Миколи Огарьова та ін. відрізнялась революційністю і демократизмом. Найзначнішу роль у розвитку політичної думки відіграв Олександр Герцен (1812—1870 рр.). Відомо, що Герцен пройшов складний шлях еволюції політичних поглядів, пережив в кінці 40-х років своєрідну «духовну драму», поєднану з переходом з позицій лібералізму на позицію революційних демократів. Вихід з такої ситуації Олександр Герцен знайшов в осмисленні ідей російського соціалізму, вважав, що соціалізм забезпечить найправильнішу і розумнішу організацію економічного життя, поєднував утвердження соціалізму зі знищенням приватної власності. Формою переходу російського суспільства до соціалізму Олександр Герцен вважав сільську общину — зародок майбутнього соціалістичного устрою, бачив і слабі сторони сільської общини: обмежувала свободу особи, але водночас створювала умови для колективної праці. Для розвитку общини в осередок соціалістичного суспільства необхідний вплив