read-books.club » Сучасна проза » Найкраще в мені 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкраще в мені"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкраще в мені" автора Ніколас Спаркс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 84
Перейти на сторінку:
разу Ейбі не ризикуватиме. Як почав, то треба закінчувати. Він буде обережним — та він завше був обережним, коли до справи могли взятися законники — але всі мають зрозуміти нарешті, що до його дівчини нікому не слід простягати лапи, вона недоторканна. Іншим пацанам не варто дивитися в її бік, говорити до неї — не кажучи вже про те, щоб думати, що там у неї в штанях. Може, мала й розвихриться, але вона має зрозуміти, що тепер належить йому. І йому не хотілося б зіпсувати її гарненьке личко, пояснюючи такі прості речі.

* * *

Кенді не знала, що робити з Ейбі Коулом. Так, вони пару разів гуляли, і вона розуміла, що він може захотіти покомандувати нею. Але він був мужик, а про мужиків їй давно вже все було ясно, навіть про таких тупоголових баранів, як Ейбі. Може, їй тільки двадцять чотири, та вона сама відповідала за себе з сімнадцяти й знала, що як розпустити по плечах біляве волосся й так дивитися на мужиків, як вона вміє, то можна буде крутити ними як завгодно. Вона знала, як дати мужику відчуття винятковості, яким би пересічним бидлом він насправді не був. І за минулі сім років це знання добре їй прислужилося. У неї був кабріолет «Мустанг» — дарунок одного старого з Вілмінґтона — і золотий (можливо, справді золотий) Будда, якого вона тримала на підвіконні та якого їй подарував їй один приємний китаєць у Чарльстоні. Вона знала, що як сказати Ейбі, що їй треба трохи бабла, то він дав би, ще й почував би себе королем.

Але знов-таки, може, це не дуже й розумно. Вона була нетутешня і не знала, ким для міста були Коули, коли приїхала до Орієнтала пару місяців тому. І що більше вона дізнавалася про них, то більше сумнівалася, чи варто підпускати Ейбі ближче. Не через те, що Ейбі був злочинцем. У неї колись був дилер-кокаїнщик в Атланті, і за пару місяців вона його роздягла майже на двадцять штук, та він лишився так само задоволений результатом, як і вона. Ні, мабуть, частково справа була в тому, що її непокоїв Тед.

Вони часто приходили разом, і, якщо чесно, Тед її лякав. Справа була навіть не в поїденій віспою шкірі, не в жовтих зубах, від яких її вивертало, а радше у… атмосфері, яку він створював. Коли він вишкірявся на неї, то в цьому відчувалася якась задиркувата недоброзичливість, наче він не знав, задушити її чи поцілувати, але знав, що в обох випадках можна добряче повеселитися.

Від Теда в неї з самого початку сироти виступали, та що далі вона зближувалася з Ейбі, то ліпше розуміла, що ці обоє з одного тіста ліплені. Ейбі останнім часом поводив себе трохи надто… по-власницьки, і це її лякало. Якщо глянути правді у вічі, то пора було тікати — хоч до Флориди, хоч до Віргінії. Вона б утекла хоч завтра, та заковика була в тому, що їй не вистачало грошей. Гроші в неї ніколи не затримувалися, і вона розуміла, що як добре обслужить відвідувачів бару цими вихідними й правильно скористається своїм жіночим арсеналом, то вже в неділю матиме достатньо, аби забратися звідси на фіг ще до того, як Ейбі хоч щось запідозрить.

* * *

Вантажівка смикнулася в бік сусіднього ряду й назад — то Алан Боннер намагався видобути з затисненої між стегон пачки сигарету тією самою рукою, в якій тримав каву. По радіо давали якийсь кантрі-хіт, де мужик співав чи то про бажання завести пса, чи то знайти загубленого пса, чи то з’їсти пса, абощо, та слова були менш важливі за ритм, а ця пісня, безумовно, мала ритм, ще й який. До того ж була п’ятниця, а це означало, що працювати лишилося усього тільки сім годин, а далі довгі, шикарні вихідні, і він уже мав на них настрій.

— А хіба можна радіо так голосно? — запитався Бастер.

Бастер Тибсон був новим стажером у компанії, і це була єдина причина, з якої Алан взагалі пустив його до кабіни: протягом усього тижня він скаржився на те й розпитував про се. Тут будь-хто дахом поїхав би.

— Чого? Пісня не подобається?

— В інструкції сказано, що радіо заважає зосередитися. Коли Рон мене наймав, то окремо на цьому наголосив.

І це була друга набридлива риса Бастера: він не міг без правил. Може, тому Рон його й найняв.

Алан таки витяг сигарету й сунув її до рота, шукаючи запальничку, яка так глибоко запала до кишені, що дістати її, не розливши каву, було не так вже й просто.

— Ти не переймайся. Сьогодні п’ятниця, подумай про це.

Здавалося, Бастера ця відповідь не вдовольнила. Коли Алан глянув на нього, то помітив, що сорочка стажера була ідеально випрасувана. Звісно, це й Рон помітив. Може, він навіть прийшов до контори з блокнотом і ручкою, щоби записати усе сказане Роном й одночасно вихваляти начальникову мудрість.

І що це за ім’я взагалі? Ще одна штука, яка дратувала Алана. Ну що це за батьки такі, як можна назвати власну дитину Бастером? [7]

Вантажівка знов смикнулася вправо, коли Алан нарешті вивудив запальничку.

— Чуєш, а як це так вийшло, що тебе назвали Бастером? — запитав він.

— Це родинна традиція, по материній лінії, — знизав плечима Бастер. — Скільки замовлень сьогодні?

Бастер весь тиждень тільки й питав, скільки замовлень, проте Алан досі не збагнув, чому так важливо знати точне число. Вони возили горіхи, чіпси, сухофрукти і в’ялене м’ясо на заправки й у супермаркети, але хитрість була в тому, щоби не поспішати, бо тоді Рон просто докине пунктів призначення. Алан зрозумів це ще минулого року й більше такої дурні робити не збирався. Його територія й без того включала в себе всю округу Памліко, а це означало нескінченну подорож найнуднішими в історії людства дорогами. Та все одно це була найліпша робота в його житті. Набагато краща за роботу будівельника, чи землекопа, чи мийника — та за будь-що з того, чим йому випадало займатися після школи. Тут, у кабіні вантажівки, він мав свіжий вітер крізь вікно, музику якої схочеш гучності, і ніхто не дихав йому в потилицю. Та й платня була більш ніж пристойна.

Алан утримував кермо ліктями, доки підкурював, склавши долоні човником. Затягнувся, видихнув дим у прочинене вікно.

— Достатньо в нас замовлень. Пощастить, якщо по всіх устигнемо. Бастер відвернувся до

1 ... 23 24 25 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкраще в мені"