Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Невже?

Що епоха варварства в історії людства скінчилася давним-давно, ще з початком винаходу писемності?

Гай-гай!..

Отже…

Розбрелися скіфи по світах, розбіглися хто куди – хто за Істр у Добруджу і там після всіх пертурбацій і невдалої спроби створити свою державу, бодай і в ранзі Малої, розчинився серед тамтешніх племен, а головно серед фракійців; хто з кримської Малої Скіфії, коли вона конала під готсько-гунськими мечами, подавшись у гори, загубився серед таврів; хто опинився в рабстві й щез назавжди, а хто влився в потік переселення народів і разом з вестготами, вандалами, франками подався громити Західну Римську імперію, і вже в V ст. вона розпалася на дрібні й нетривкі держави варварів, що ворогували між собою й гинули у власному ж розбраті. В гігантському казані плавилися, як у тиглі, народи, одні зникали, інші з’являлися і знову зникали. Розчинилися, переплавилися в тім казані й збіглі зі своєї батьківщини скіфи. Деякі вціліли, це ті, хто залишився в рідних палестинах у Подніпров’ї, де з роками поріднився з місцевими землеробськими племенами, з прапращурами нашими антами, ставши часткою слов’янства, а, отже, і нас із вами.

І почали про скіфів забувати в Подніпров’ї, в степах Північного Причорномор’я, і зник термін Велика Скіфія, навзамін виникла Сарматія, але з часом і вона востаннє мекнула, і залишилися у степах кургани та руїни Кам’янського городища на Дніпрі чи Неаполя Скіфського у Криму.

Спливали віки та віки.

У Крим увірвалися татаро-монголи, де в 1443 році після розпаду Золотої Орди виникло Кримське ханство…

Сірі й дещо похмурі Петровські скелі здіймаються майже поруч із трасою на Алушту та Ялту – там нині улюблене місце для тренувань початкуючих любителів лазити по скелях. А за скелями – чимале горбисте пустельне плато, обсягом у 20 гектар, власне, пустка, міський вигін, приміські мешканці там пасуть корів, овець, кіз, а городяни на свята влаштовують собачі бої. Там же відбуваються і велогонки з перепонами. Це те місце, де колись, 2–2,5 тисячі років тому здіймалося гарне – як намальоване! – білокам’яне місто, Неаполь Скіфський, столиця держави, чиї межі простягалися від Дону до Південного Бугу та Ольвії. Але сьогодні робиться все, принаймні таке складається враження, аби кримчани і гості півострова і геть забули про скіфів, аби й сліду не зосталося про той народ, що залишив по собі славну пам’ять в історії України! І це та столиця скіфів, якою так цікавляться вчені США, Японії, Китаю. Сьогодні на місці мавзолея Неаполя, у якому виявлено 77 поховань і де знайшов своє останнє пристанище в цьому світі легендарний цар Скілур та його син цар Палак, на місці того мавзолею, у якому знайдено 1327 золотих прикрас та різноманітну зброю (не кажучи про розкішний саркофаг із кипарисового дерева), так ось, на місці цього мавзолею світового значення, на місці його склепів збудовано гаражно-будівельний кооператив! (У склепі № 9 свого часу знайшли скіфський фресковий розпис, аналогів якому немає. Щоб урятувати склеп, його засипали на певний час, і тоді ж автомобілісти проклали зверху дорогу та утрамбували її гравієм. Мовляв, скіфи були варварами, нащо нам сліди варварів зберігати, а варвари – якраз вони, нищителі археологічних пам’яток!)

На території Неаполя ще в 40-х роках минулого століття (навіть і в 70-х!) були товсті стіни метрової висоти, були і загули. Каміння пішло на будівництво все тих же гаражів та різних… курників. Зник невідомо де і череп царя Скілура, з якого свого часу відомий антрополог М. Герасимов реконструював зовнішній вигляд скіфського царя.

«Раніше пам’ятники знищувалися по дзвінку під виглядом реконструкції, – якось писала одна з газет, – а нині – під виглядом відсутності потрібних коштів. І якщо їх не захистити, коштовності викопають бандити. В Севастополі на Гірці (центр міста) працює «чорний ринок», де продається все – від палеоліту до часів Великої Вітчизняної війни. В тім числі й скіфські цінності».

А може, додає далі видання, тому й не вживаються заходи по збереженню історичних та культурних цінностей, що комусь вигідно збагачуватись за їхній рахунок з «чорного ходу»?

«Який ажіотаж навколо нього – Неаполя Скіфського – був піднятий в 1982–1985 роках, – писав якось журналіст В. Стус. – Що тільки не збиралися створювати: постійно діючу виставку з кінолекторієм і демонстрацією шедеврів скіфських майстрів, музей під відкритим небом, голографічну виставку «Скарби скіфських курганів», діораму «Похорони скіфського царя» і т. д. Проект благоустрою Неаполя, розроблений інститутом «Укрпроектреставрація» і затверджений обласним відділом архітектури та Держбудом України, так і залишився на папері, припадаючи пилом історії. А замість численних туристів та екскурсантів тепер ми «маємо те, що мали».

Скіфи, згідно з легендою, шанували пам’ять предків. Розрити могилу у них вважалося святотатством, найбільшим злочином і зрадою. Того, хто зважувався це робити, піддавали жахливим тортурам: вивозили в безлюдний степ, ламали хребет і залишали на розтерзання хижим звірам та птахам.

У нас цього нема. Нам усе – трин-трава».

Звідтоді й по наші дні Неаполю Скіфському (власне, тому, що від нього вціліло й пощаджене жорстоким часом і заростає травою-муравою) всуціль не щастить. Варварство почалося ще за часів Кримського ханства, коли заходилися масово розбирати мури скіфської столиці – на будівництво середньовічної Ак-Мечеті.