Читати книгу - "Гра престолів"

«Краще за тебе, боягузе ти з куцим підборідям»,— подумав Тиріон. Може, Джеймі й утратив Річкорин, але Тиріона лютило, коли його обмовляли такі як Свіфт — безсоромний підлизень, чиє найвидатніше досягнення — одружити дочку (яка має таке саме куце підборіддя) з сером Кевіном і таким чином породичатися з Ланістерами.

— Я б учинив так само,— озвався Тиріонів дядько набагато спокійніше, ніж зробив би це Тиріон.— Ви не бачили Річкорину, пане Гарисе, бо знали б, що Джеймі не мав вибору. Замок розташувався на мису, де Ріннєкрут впадає в Червоний Зубець Тризуба. Річки формують дві сторони трикутника, а в разі небезпеки Таллі відчиняють шлюзи вгору по течії, заповнюючи водою рів, який стає третьою стороною трикутника, і таким чином Річкорин перетворюється на острів. Його мури ростуть просто з води, й оборонці замку зі своїх веж бачать усе, що діється на берегах, на кілька льє навкруги. Якщо той, хто бере замок в облогу, хоче відрізати всі підходи до нього, він має розмістити один табір на північ од Ріннєкрута, ще один — на південь од Червоного Зубця, і третій — поміж річок, на захід від рову. Іншого шляху не існує.

— Сер Кеван правду каже, мілорди,— мовив гонець.— Ми оточили табори частоколом з паль, але цього виявилося недосить: по-перше, нас заскочили зненацька, а по-друге, ми були відрізані одні від одних. Спершу ворог підійшов до північного табору. Ніхто не очікував нападу. Час до часу на наш обоз робив набіги Марк Пайпер, але у нього в загоні не більш як п’ятдесят солдатів. Перед тим Джеймі саме поїхав розібратися з ним... принаймні ми думали, що з ним. Нам повідомили, що Старкове військо на схід від Зеленого Зубця й рухається на південь...

— А як же ваші розвідники? — поцікавився сер Грегор Кліган; обличчя в нього було наче вирізьблене з каменю. У відблисках вогню з коминка шкіра його набула рудуватого відтінку, а навкруг очей залягли глибокі тіні.— Нічого не бачили? Не попередили вас?

Заляпаний кров’ю гонець похитав головою.

— Розвідники зникали. Ми думали, це справа рук Марка Пайпера. А ті, що поверталися, нічого не бачили.

— Людині, яка не бачить, очі не потрібні,— заявив Гора-на-коні.— Виріжте їх і віддайте іншому розвіднику. І скажіть, що маєте надію: в чотири ока він бачитиме краще, ніж у два... а якщо ні, наступний розвідник матиме шість очей.

Лорд Тайвін Ланістер обернувся й уважно глянув на сера Грегора. У світлі вогню з коминка в його очах зблиснуло золото, але Тиріон не був певен — у батьковому погляді читалося схвалення чи відраза. Зазвичай на раді лорд Тайвін сидів тихо, більше слухав, перш ніж заговорити, й Тиріон старався і в себе виробити цю звичку. Однак така мовчазність була нехарактерною навіть для нього, та й вина він зовсім не торкався.

— Ви кажете, на вас напали вночі,— мовив сер Кеван.

— Передовий загін вів Чорнопструг, це він зарубав вартових і розчистив частокіл для головної атаки. Коли ми збагнули, що відбувається, береги рову вже заполонили вершники, які вчвал мчали на табір з мечами й смолоскипами в руках. Я саме спав у західному таборі, у межиріччі. Коли ми почули звуки битви й побачили охоплені полум’ям намети, лорд Бракс повів нас до плотів, на яких ми спробували переплисти на той берег, але течія зносила нас униз, а Таллі зі своїх мурів засипали нас камінням з катапульт. У мене на очах один пліт було потрощено на скіпки, а ще троє перевернулося; людей змило у воду, й вони всі потопилися... а хто переплив, на тих на березі вже чекали Старки.

Сер Флемент Бракс, одягнений поверх лат у сріблясто-пурпуровий плащ, мав такий вираз на обличчі, наче взагалі не розуміє, що він чує.

— А мій лорд-батько...

— Мені дуже прикро, мілорде,— озвався гонець.— Коли пліт перевернувся, лорд Бракс був у кірасі й кольчузі... Він був доблесний вояк.

«Дурень він був, от хто»,— подумав Тиріон, гойдаючи свій кубок і вдивляючись у винні глибини. Перепливати ріку вночі, на грубо збитому плоту, в обладунках, коли ворог чигає на тому боці... якщо це доблесть, Тиріон вибирає боягузтво. Цікаво, думав він, чи почувався лорд Бракс особливо доблесним, коли тягар криці затягував його в чорну воду.

— На табір, який стояв у межиріччі, теж напали,— провадив гонець.— Поки ми намагалися переплисти на той бік, з заходу підтягнулися Старки — дві колони важкої кавалерії. Я бачив закутого велета дому Амберів і орла дому Малістерів, але вів їх хлопчак, поруч з яким біг величезний вовк. Я сам не бачив, але розповідали, що звірюка загризла чотирьох вояків і роздерла дюжину коней. Наші списники, затулившись щитами, стали стіною, та коли Таллі помітили, що наші втягнуті в бій, вони відчинили браму Річкорину, і Тайтос Блеквуд вивів через підйомний міст невеликий загін і напав на наших ззаду.

— Боги поможіть,— зронив лорд Лефорд.

— Великий Джон Амбер підпалив рухомі башти, які ми будували, а лорд Блеквуд розшукав серед бранців закутого в ланцюги сера Едмура Таллі й, забравши і його, і решту, втік. Нашим південним табором командував сер Форлі Престер. Побачивши, що два інші табори розбиті, він, зібравши дві тисячі списників і стільки ж лучників, почав організований відступ, але тайроський перекупний меч, який очолював вільних вершників, кинув прапори й переметнувся до ворога.

— Прокляття на його голову,— кинув дядько Кеван не так здивовано, як роздратовано.— Я застерігав Джеймі, що тому перекупному мечеві не слід довіряти. Солдат, який воює за гроші, відданий тільки своєму гаманцю.

Лорд Тайвін сплів пальці й підпер підборіддя. Він слухав, тільки очима поводячи. Шорсткі золоті бакенбарди обрамляли застигле як маска обличчя, але Тиріон бачив, як набрякали на батьковій поголеній голові краплі поту.

— Як таке могло статися?! — знову залементував сер Гарис Свіфт.— Сер Джеймі в полоні, облога зірвалася... це катастрофа!

— Без сумніву,— зронив сер Адам Марбранд,— усі присутні надзвичайно вдячні вам, що ви вказали нам на очевидне, пане Гарисе. Питання в тому, що робити далі.

— А що ми можемо зробити? Військо Джеймі переможене, хтось у полоні, інші повтікали, а Старки й Таллі перекрили нам джерела постачання. З заходу ми відрізані! А вони, коли схочуть, можуть виступити на Кичеру Кастерлі, і