read-books.club » Фантастика » I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі 📚 - Українською

Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

11
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "I прокинеться Левіафан" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 235 236 237 ... 244
Перейти на сторінку:

— Джулі. Треба прокидатися.

Вона застогнала й підняла безсилу руку, щоб відмахнутися.

— Повертайся до мене, — наполягав Міллер. — Пора

повертатися.

Вона розплющила очі. Вони вже не були людськими — білки

вишиті чорними і червоними завитками, у зіницях така сама

люмінесцентна блакить, як у світлячків. Уже не людина, але все

ще Джулі. Її губи безгучно заворушилися. А тоді:

— Де я?

— На станції Ерос, — сказав Міллер. — Тільки це місце вже не

те, що було раніше. Навіть уже не там, де було раніше, але...

Він обережно натиснув рукою на ложе з волокон, випробовуючи на міцність, а тоді притулився стегном до її

боку — як наче сів поряд на ліжку. Тіло почувалося до болю

виснаженим та водночас легшим, аніж зазвичай. Не через

гравітацію. Неприродна легкість не мала нічого спільного з його

втомленою плоттю.

Джулі ще раз спробувала заговорити, збилася, зупинилася

і почала знову:

— Ти хто?

— Точно, ми ж навіть не знайомі, правда? Мене звати Міллер.

Я працював детективом у службі безпеки «Зоряна спіраль» на

Церері. Твої батьки найняли нас, хоча це радше було послугою

від когось впливового. Мені треба було тебе вистежити, схопити

й відіслати назад у колодязь.

— Викрадення? — її голос зміцнів, погляд зосередився.

— Звична справа, — Міллер зітхнув. — Хоч я її наче як

провалив.

Повіки затріпотіли і заплющилися, але вона продовжувала

розмову:

— Зі мною щось трапилося.

— Ага. Трапилося.

— Я боюся.

— Ні, ні, ні! Не бійся. Все добре. Через дупу, але все насправді

доб ре. Тільки слухай-но, ця вся станція зараз летить у напрямку

Землі. Дуже-дуже швидко.

— Мені наснилися перегони. Я поверталася додому.

— Так, тільки нам треба зупинитися.

Її очі знову розплющилися. Вона мала загублений, стражденний, самотній вигляд. У куточку ока замерехтіла

блакитним сльоза і скотилася вниз щокою.

— Дай мені руку, — попросив Міллер. — Ні, справді, мені треба, щоб ти дещо для мене потримала.

Вона повільно підняла руку — як водорості у легкій течії. Він

узяв свій термінал, вклав їй у долоню і притиснув великий

палець до «вимикача небіжчика».

— Просто потримай. Не відпускай.

— Що це?

— Довго пояснювати, просто не відпускай.

Скафандр зарепетував на Міллера тривожним сигналом, коли

він розгерметизував шолом. Вимкнув звук. Запах був дивним: оцет, кмин, сильні домішки мускусу, що нагадуваали про тварин

у спляч ці. Джулі спостерігала, як він відстібає рукавички.

Протомолекула відразу ж учепилася в нього, просвердлюючи

шкіру та очі, готуючи йому таку саму долю, як усім решта на

Еросі. Міллеру було все одно. Він забрав у неї термінал і сплів

свої пальці з її.

— Ти ведеш цей автобус, Джулі. Ти це знаєш? Тобто, ти це

відчуваєш?

Її пальці давали прохолоду, але не холод.

— Я відчуваю... щось. Голод? Ні, не голод, хоча... мені чогось

хочеться. Хочеться повернутися на Землю.

— Не можна. Потрібно змінити курс, — похитав головою

Міллер. Що там казав Голден? «Дай їй Венеру»? — Повертай до

Венери.

— Це не те, що вони хочуть.

— Це те, що ми можемо запропонувати... — сказав Міллер. Тоді

за якийсь час додав: — Ми не можемо повернутися додому.

Мусимо летіти на Венеру.

Вона довгенько мовчала.

— Джулі, ти ніколи не здаєшся. Ти нікому не дозволяєш

вирішувати за себе. Не дозволяй і зараз. Якщо ми полетимо на

Землю...

— Вони усіх поїдять. Як з’їли мене.

— Так.

Джулі підняла на нього погляд.

— Так, — повторив Міллер. — Як і мене.

— Що станеться на Венері?

— Напевно, ми помремо. Не знаю. Але не заберемо зі собою

багато людей і пересвідчимося, що нікому не дістанеться зразок

цієї гидоти, — Міллер обвів рукою печеру довкола. — А якщо не

помремо, то... Що ж, це буде цікаво.

— Я не зможу.

— Ти зможеш. Та штука, яка тебе змушує, — ти за неї

розумніша. Ти це все контролюєш. Вези нас на Венеру.

Світлячки кружляли довкола

1 ... 235 236 237 ... 244
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"