Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

один і той самий».

— Слушна думка, — погодився Міллер. — І поряд із рівнем

казино... хоча ні. У казино була друга стадія. Першою була

радіаційна загроза. Вони загнали людей у бункери та

підсмажили, на радість протомолекулі — й ті вже заразили

рівень казино.

«То де б ти став видобувати наркотики, якщо потрібне

місце поблизу від радіаційних бункерів?» — поцікавилася Масс.

Пустотлива срібна зграйка над головою звернула ліворуч, тоді

праворуч. Відтак задощила дрібними краплинами металу, за

кожною з яких тягнулася цівка диму.

— Якби я мав доступ… У резервному центрі — системи

життєзабезпечення. Це аварійне приміщення. Туди не заходять, хіба що для перевірки. І все необхідне обладнання там є. Зручно.

«А оскільки “Протоген” захопив службу безпеки Ероса ще до

того, як замістив себе гангстерами, у них був доступ, —

з безрадісною посмішкою нагадала Масс. — Бачиш? Я знала, що

ти можеш це розплутати».

На частку секунди Масс зникла, і на її місці постала Джулі

Мао — його Джулі. Вона була дуже вродлива. Усміхалася. Сяяла.

Волосся плавало довкола її голови, як у невагомості. А потім

зникла. У скафандрі пролунало попередження про підвищену

корозійність нав колишнього середовища.

— Тримайся, — сказав він пекучому повітрю. — Я вже йду.

* * *

зрозумів, що Джульєтта Андромеда Мао не загинула — і ось

зараз він відкочував аварійний люк і затягував возик

у резервний центр системи життєзабезпечення. Крізь нарости

протомолекули досі проглядало просте, практичне і надійне

приміщення. Ледь помітно. Вузли темних волокон і мушлі-спіралі скруглили кути між стелею, стінами та підлогою. Зі стелі

звисали петлі чогось схожого на іспанський мох. Знайомі

світлодіодні лампочки досі просвічували крізь м’яку поросль —

але більше світла давала хмара тьмяно-синіх світлячків.

Ступивши перший крок, він по кісточку провалився у товс тий

килим. Возик із бомбою доведеться залишити зовні. Скафандр

розповідав про дику суміш екзотичних газів і ароматичних

молекул зовні, але Міллер чув тільки власний запах.

Усі внутрішні приміщення змінилися. Точніше, їх змінили. Він

пройшов крізь зал обробки каналізаційних вод, наче аквалангіст

через підводну печеру. Сині вогники танцювали довкола нього; кілька десятків причепилися до скафандра і продовжували

сяяти на ньому. Він побоявся змахнути їх із заборола свого

шолома — а раптом розмажуться, як дохлі світлячки? — але

вони самі зіскочили назад у повітря. Термінал сенсорів

атмосферного складу досі блимав і сяяв червоним, видаючи

тисячі попереджень та звітів крізь мереживо протомолекули, що

вкривало екрани. Десь поряд дзюрчала вода.

Вона лежала у відсіку аналізу токсичних матеріалів на ложі

з темних волокон, що тяглися з її хребта і перепліталися

з казковою подушкою її власного волосся. Крихітні цяточки

синього сяйва вкривали її обличчя, руки та груди. Кістяні

шпори, що тоді натягували її шкіру, зараз виросли у високі, майже архітектурні арки, що поєднували її з нетрями довкола.

Ніг не було — загубилися в чорному мереживі чужинського

павутиння; Міллер подумав про русалку, яка обміняла плавники

на космічну станцію. Очі заплющені, але ходять туди-сюди під

повіками. Вона дихала.

Міллер стояв над нею. Її обличчя трошки несхоже на обличчя

Джулі з його уяви. У справжньої жінки виявився трохи ширше

підборіддя, і ніс не такий прямий, як йому запам’яталося. Він не

помічав, що плаче, поки не спробував витерти сльози, ударивши

рукавичкою об шолом. Довелося часто моргати, поки зір не

повернувся.

Увесь цей час. Уся ця дорога. І ось саме по це він прийшов.

— Джулі... — покликав, кладучи вільну руку їй на плече. — Гей, Джулі. Прокидайся. Мені доведеться тебе розбудити.

Аптечні запаси скафандра були повні. Якщо треба, він упорсне

їй адреналін або амфетаміни. Але натомість лагідно потрусив її

за плечі, як трусив Кендис лінивого недільного ранку, коли вона

ще була його дружиною, коли він ще жив позаминулим, майже

забутим життям. Джулі спохмурніла, розкрила і закрила рот.