Читати книгу - "Крига. Частини ІII–ІV"

Ніхто не бачив його обличчя, ніхто не чув його природного голосу. Після смерти його Янгола — скільки людей, окрім вірних слуг-бурятів, мали до нього доступ? Немає нічого простішого, ніж посісти місце свіжого трупа?

Могло так бути? Ні, либонь ні. Адже хтось мусив промовити через крижлізні туби, жива рука мусила натиснути на скрипучі важелі, щоби спершу віддати наказ і допустити графа на затьмітнену вершину, до престолу пітьми. Шульц прийшов, устав, попросив притулку і… Побєдоносцев відмовив? Хотів кинути його юрбі на розтерзання? Вони посварилися, граф удерся всередину автомату, дістався до тіла — могло так бути — дістався до тіла, й що? Убив? Убив. Щоб відтак сховатися під маскою Невидимого, під маскою імені.

І відтоді це не Побєдоносцев говорить голосом Побєдоносцева, не Побєдоносцев управляє крижлізом Побєдоносцева. Бо хто впізнáє різницю? Ніхто не бачив обличчя. Ніхто не обчислив характеру.

Але — ніхто не бачив обличчя Алєксандра Алєксандровіча від миті його прибуття до Іркутська!

Де зупинити підозру, на чому оперти мéжі? (Криги! Криги!) Коли ми втрачаємо мірку правди — то що вирішує? Будь що.

Зрештою…

— Чи Побєдоносцев узагалі існував?

— Що?

— Чи існувала. — Я відкашлявся. — Така людина: начальник Сибирьхожета. Ви мусили принаймні побачити труп.

— Але ж!..

— Його годі було впізнати, справді.

Я обійшов довкола стола до стіни, наскільки дозволяв шнур від апарату. Зболене тіло, потовчене з усіх боків, пеклó при кожному русі. Але це добре, це атрибути ентропії: не вдається обчислити — слід угадати. Більше руху, більше болю, більше безладу в мозковій матерії.

Шульц/Побєдоносцев гучно закашляв.

— Ви гадаєте, що…

— Ви ж заступили його гладко, й ніхто не дізнався, чи не так? То як, ви бачили його бодай колись за життя на очі?

Ііііюууууу, ві-іііііій, уііііііію…

— Чи вони коли-небудь зустрілися віч-на-віч: Побєдоносцев і граф Шульц. Ось про що я питаю.

— У Санкт-Петербурґу, багато років тому, на обіді в прем’єрміністра Струве.

— Але тут, в Іркутську!

— Згідно з тим, що Распутін і йому подібні оповідали при дворах… така віра, така надія… багато людей їздили до Краю Лютих, будучи смертельно хворими. Є також недуги більш сороміцькі, із якими людина від самого початку тікає від ближніх, усувається у тінь, затирається. Ви ж розумієте.

— Я мав уже те саме під час подорожі потягом із Літа… — Я рубонув ребром долоні по краю стільниці, впали папери, забряжчали металеві нутрощі телефону. Біль поплив крізь тіло свіжим струменем. — Я мусив здогадатися! Цей modus operandi занадто очевидний, особливо під Кригою: що правда про тебе більше обманює, ніж брехня, яка від тебе самого походить? Так ти оповідаєш світові про себе. А він же зізнався мені відверто, що наслав на Теслу аґента, який удавав фламандського журналіста. Така була правда! Такий щирий метод Побєдоносцева! Така найправдивіша брехня!

… Він приїхав смертельно хворий і хутко помер, або ж йому в цьому якось допомогли. Позаяк він уже ховався від світу, світ про це не дізнався. Чи вони найняли людину, щоби за трубами й пневматикою на вершині вежі сиділа і їхні накази своїм зашифрованим голосом переказувала? А може, вони самі на зміну цю роль виконували впродовж дня, впродовж тижня?

— Хто?

— Сибирское Хладо-Железопромышленное Товарищество! Директори з ради! — Я притуляв слухавку до вуха, чоло до дошки, набрякле око до холодного цвяха. Сліпий, встромлений головою в стіну, таран розумової глупоти проти тупости матерії. Це тому не вдавалися дедукції, що вели від аґента-вбивці до Побєдоносцева: не було жодної єдиноістини характеру, що стояла б за цим наказом. Вони порадилися, проголосували, обчислили, виснували із необхідности порятунку своїх крижлізних багатств, відсоток і відсоток, рубль і рубль, пакет акцій і пакет акцій.

— Містом Криги від самого початку правили гроші! Ним безпосередньо керували Крига й крижлізо, коливання харбінських біржових курсів і геологічні війни на Шляхах Мамутів! Ніяка не людина, а Необхідність — не слово Царя, якого вони слухали стільки, скільки мусили, — й не Алєксандр Алєксандровіч Побєдоносцев, який не існував, не існував, не існував!

Уіі-ііллл-ііі-іі-ііск…

Крхррр.

— Але… уіуіііі… ви кажете… лііізґ… про це… Царство Пітьми… іііііііііііі… й приязнь вашу в проекті майбутнього світу Криги… хто… ві-іііііій… якщо не… ізґ!.. Ну, хто? Рада директорів? Вони голосували за ці сни? Вони переказували один одному акції планової приязні?

Далебі, хто мріяв, хто снив? Якщо він не існував, — то чию правду в цій брехні оповідав? Яку таємницю колективної душі об’явив у полум’яній проповіді про Царство Пітьми, той, хто промовляв з-за світіні й тьмітла, з-за сталевого гуркоту, — він, вирощений між директорами Сибирьхожета візерунок паморозі, він, Людина-якої-не-було?

Про що снить Сибирьхожетo? Про що мріють біржові спілки й мільярдні корпорації? Які крижані кошмари приводять у рух бюрократичні душі Акционерных Обществ, Societes Anonymes і Aktiengesellschaften?

Тоді, на крижлізній вежі, я розмовляв з істотою без тіла й мозку, й навіть не механічним витвором, урешті-решт, не з машинною інтеліґенцією, якимсь ляйбніцівським калькулятором на коліщатках і стрічках накрученим; свій союз і дружбу мені запропонував хтось інший, щось цілком інше… Так само, як ми є дітьми матерії, й отже, вгору, до світів ідей розквітаємо, так воно народилося між ідеями і тільки звідти нерішуче тягнеться до матерії. Дитя Історії, яке з однаковою природністю пересувається ґрадієнтами історичних необхідностей, з якою ми переміщуємося між приміщеннями мурованого будинку.

Єдиного герольда й повірника свого він знайшов — у кому? У кастрованому Янголі, людині майже вже від тіла цілком відтятій, відклеєній від матерії. А приятеля шукає — у кому? У Математику, Алґоритмізаторі Ідей, неіснуючому Бенедикті Ґерославському.

Точно, що це все виросло на поживі грошей… Щось інше виросте на чистій політиці, на війні, ще інше — на природознавстві. Організми, збудовані не з білків, а з ідей. Для них на даний момент немає назв, немає мови.

— Що ж, тепер ми й так правди не дізнаємося. Відмерзло.

Кхр, тртртр, кркккк, кх-каар! А це вже сміх Шульца/Побєдоносцева.

— Ах, ах, я ж урешті знаю, як воно: граф Шульц мертвий, він мертвий! — І сміється далі.

Я не дізнаюся правди. Може, то Шульц оббріхує Побєдоносцева, а може, Побєдоносцев оббріхує Шульца. Може бути так, а може й так. Є с т ь так і так.

Літо.

Я б’ю головою об стіну. Ііііюуууууууу! Назовні дощ стукає по блясі, стукає