Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Неприпустимість застосування за аналогією законодавчих положень, що встановлюють підстави адміністративної відповідальності, логічно закріплюється в частині першій ст. 7 Кодексу про адміністративні правопорушення («ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом») і виявляється за допомогою висновку а contrario. Правовий припис, який виявляється таким висновком, не суперечить будь-якому іншому правовому припису, а тому підлягає застосуванню. Його застосування могло б блокуватись правовим приписом, який передбачає кваліфікацію дій як адміністративного правопорушення за аналогією. Але такого правового припису не існує.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Це конституційне положення в контексті всієї статті 19 Конституції не допускає визначення за аналогією додаткових до встановлених Конституцією та законом підстав та способів дій державних органів та органів місцевого самоврядування, їх повноважень у правовідносинах з фізичними і юридичними особами, якщо при цьому будуть обмежуватись права чи можливості, які мають такі особи. Якщо застосування закону за аналогією не обмежує права осіб, що перебувають у правовідносинах з державними органами чи органами місцевого самоврядування, то аналогія закону є припустимою і в таких випадках (зокрема, частина друга ст. 19 Конституції підлягає застосуванню за аналогією до органів влади Автономної Республіки Крим). Такий висновок слід зробити із контексту ст. 19 Конституції, із логічного зв’язку частини другої ст. 19 Конституції з частиною першою цієї ж статті.

У решті випадків застосування закону за аналогією є можливим. Поширеною серед фахівців є думка про неможливість застосування за аналогією положень законодавства, що встановлюють юридичну відповідальність. Це твердження є безумовно правильним лише стосовно кримінальної та адміністративної відповідальності. У решті випадків застосування за аналогією правових норм, що встановлюють відповідальність, повністю не виключається. Застосування таких правових норм за аналогією в більшості випадків, однак, є неможливим у силу засади правової визначеності, яка складовою частиною входить до змісту принципу верховенства права.

Підставою застосування аналогії закону є неврегульованість суспільних відносин, тобто відсутність правових норм, які б регулювали відповідні відносини. Врегулювання суспільних відносин загальними нормами виключає застосування аналогії закону. Але принципи (основні засади, засади) відповідно до чинного законодавства не перешкоджають застосуванню аналогії закону. Лише принцип верховенства права перешкоджає аналогії закону, якщо є підстави для висновку про те, що з урахуванням соціального контексту цей принцип стосовно даних відносин може розглядатись як нормативний регулятор (а не як декларація).

1. Частина перша ст. 8 ЦК визначає підставу, за наявності якої включається механізм регулювання цивільних відносин в порядку аналогії закону, як неврегульованість цивільних відносин «цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором». Це формулювання задовільно узгоджується з іншими положеннями Цивільного кодексу. Воно не враховує тільки того, що застосування аналогії закону виключається також врегулюванням відповідних відносин установчими документами, іншими локальними правовими актами юридичної особи, прийнятими відповідно до вимог законодавства.

Менш вдало визначена підстава застосування аналогії закону у ч. 8 ст. 8 ЦПК і ч. 7 ст. 9 КАС, відповідно до яких аналогія закону застосовується у разі неврегульованості «законом» спірних відносин, відсутності «закону, що регулює відповідні правовідносини». Звідси за допомогою висновку від протилежного із ч. 8 ст. 8 ЦПК і ч. 7 ст. 9 КАС виявляються логічно закріплені в цих законодавчих положеннях правові норми, згідно з якими урегульованість «спірних відносин» (ч. 8 ст. 8 ЦПК), «відповідних правовідносин» (ч. 7 ст. 9 КАС) іншими нормативно-правовими актами не виключає застосування закону за аналогією. Такі правові норми закріплені логічно в ч. 8 ст. і 8 ЦПК, ч. 7 ст. 9 КАС, виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, а тому не можуть застосовуватись усупереч правовим нормам, що текстуально закріплені в ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК і ч. 1 ст. 9 КАС і приписують судам застосовувати Конституцію, міжнародні договори, а також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідними органами на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Раз приписується застосовувати такі акти законодавства, то відповідні відносини врегульовані (висновок від наступного правового явища до попереднього). А раз є врегульованість, то немає підстави для застосування закону за аналогією.

2. Урегульованість суспільних відносин, хоч би загальними нормами, виключає застосування спеціального закону за аналогією. Так, стосовно сфери дії Господарського кодексу встановлено, що примірні договори рекомендуються органами управління суб’єктам господарювання для використання при укладанні ними договорів. Проте більш конкретно встановлюється, що примірні договори не є суто рекомендаційними, бо сторони за взаємною згодою мають право змінювати «окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст» (абзац третій ч. 4 ст. 179 ГК). Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким більш суттєві відступлення від примірного договору є неприпустимими. Типові договори, на відміну від примірних, при укладенні договорів сторонами можуть тільки конкретизуватись. Відступати від їх змісту заборонено (абзац четвертий ч. 4 ст. 179 ГК). Оскільки правовий режим примірних і типових договорів у сфері, на яку не поширюється чинність Господарського кодексу, ніколи не визначався, виникає думка застосувати наведені положення до цивільних правовідносин, на які не поширюється чинність Господарського кодексу, а також до трудових правовідносин за аналогією.

Припустимість застосування закону за аналогією в таких випадках може обґрунтовуватись посиланням на подібність відносин за змістом, яка в частині, що стосується цивільних відносин, взагалі є очевидною: майнові відносини у сфері господарювання є відносинами цивільними, на які поширюється чинність не тільки цивільного законодавства, а й господарського законодавства, яким встановлюються «особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання» (ч. 2 ст. 9 ЦК). Але майнові відносини у сфері господарювання і цивільні відносини, на які господарське законодавство не поширюється, розділені законодавцем як предмет правового регулювання з метою встановити спеціальний правовий режим для майнових відносин у сфері господарювання. Законодавець здійснив врегулювання цих відносин окремим кодифікованим актом.