Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Цей розпродаж здався Інзі  найбожевільнішим з усіх, які  взагалі влаштовувалися в магазині. 

Альона Віталіївна забігла на кілька хвилин, задоволеними очима оглянула натовпи голодних покупців, перевірила виручку. 

Уже о четвертій годині дня майже весь зимовий товар було розпродано, і не залишилося ніяких сил, щоб  підбирати з підлоги кинуті речі та складати взуття, яке валялося в усіх кутках і навіть на дитячому майданчику, серед плюшевих кубиків і розкиданих іграшок.

– Завтра всім відпочивати! –  наказал  Альона Віталіївна, зазирнувши друге за день, – а магазин закриєте без мене, – І додала, багатозначно граючи очима, – у мене сьогодні побачення! Сауна, ресторан та інші приємності...

Іноді владна начальниця поводилася  ну зовсім як дівчисько. 

Їй  подобалося розповідати про свої любовні пригоди.  Тільки от запитань і порад вона терпіти не могла.

– Йому двадцять три роки! – сказала Альона Віталіївна, поправляючи біля дзеркала макіяж, – він працює особистим тренером...

Інга нічого й не збиралася питати.

– Гарного вам вечора... і ночі!  –  щиро  побажала вона.

–  І тобі, моя люба! Знаєш, на твоєму місці, я б уже давно   підшукала собі порядного молодого чоловіка. У мене є парочка на прикметі. Хочеш, познайомлю?

–  Можливо, пізніше!

– Як знаєш... Надумаєш, так скажи! Ну все... я втекла...

Альона Віталіївна випурхнула  з магазину і зникла десь посеред травневої грози.

Залишилося ще  дві години  робочого часу. Магазином бродило кілька жінок, уперто вишукуючи в купі речей що-небудь отаке, ексклюзивне.

З примірочної вийшла Галка, навантажена, немов верблюд, горою одягу.

– Що, Ясновельможна вже випарувалася? 

Віддуваючись, Галка скинула одяг на широку лавку, оббиту світлим шкірзамінником, і знесилено притулилася до стіни, відобразившись на весь зріст у дзеркалі, що висіло навпроти. 

–  Сказала, повернеться за два дні.

– Яке щастя, що завтра вихідний... – промовила Галка й оглянула безнадійними очима зал, –  а ще треба все це прибрати...

– Встигнемо... Не так страшно...

–  Тоді я каву зварю. Впораєшся сама?

– Звичайно! 

Галка відліпилася від стіни.  

Відображення її  теж щезло, звільняючи дзеркальну поверхню, і Ігна, яка дивилася повз, боковим зором побачила в дзеркалі не простір магазину одягу, а зовсім інше приміщення, схоже на підземелля замку.  

Вона миттєво перевела погляд просто на дзеркало, але  дивне відображення вже зникло.

– Ні, цього треба позбутися, –  Інга потрясла головою.

Ось уже кілька днів бачила вона боковим зором то бляклі тіні, то неясні образи. Вони могли з'явитися до неї в будь-яку мить, де б вона не була, чим би не займалася –  і це ставало нестерпним.

Намагаючись відволіктися, Інга відкрила список продажів за сьогоднішній день.  

Альона Віталіївна попросила її подивитися, який товар розлітається краще за інших, але тут підійшла покупчиня і кинула на  конвеєрну стрічку оберемок теплих кофтинок.

–  Дівчина, а це  весь  товар? –  запитала вона, – Може, у вас там що-небудь завалялося цікавеньке? –  і багатозначно скосила очі в бік приміщення для персоналу.

– Ні, не завалялося. Післязавтра з'явиться нова колекція, літня. Приходьте, буде цікаво! –  машинально  посміхнулася Інга.

– А коли  знов планується розпродаж?

– Цього я поки що не знаю...

Інга постерігала у вікно, як  жінка заштовхує в багажник машини сумку з речами. 

На вулиці  лив  невгамовний дощ. Десь у височині гуркотів грім. Вулицями текли потоки води, а крізь них, із шумом ганяючи хвилі, проїжджали машини. З дахів лилися водоспади...

Водоспад... Смерть у вигляді Кайтани... Інга тихо загарчала, сердячись на саму себе за  такі невчасні  спогади, і пішла до зали, щоб трохи прибратися.

Вона почала збирати одяг і акуратно вішати його на пересувну двоярусну стійку, щоб наприкінці робочого дня прибрати в підсобку. Далі вже начальниця сама вирішить, що робити з залишками одягу. 

Сьогодні зосталося зовсім мало речей,  і усі вони, вочевидь,  помістяться на двох стійках.

Магазин був порожній. І,  скоріш за все, через грозу, вже ніхто й не прийде. Хіба що випадково забіжить  від дощу ховатися... 

Інга думаючи, що, мабуть, варто купити і собі що-небудь із нової колекції, наприклад, просторішу сукню, потягнулася до верхньої планки,  яке вже  була густо обвіша незатребуваними светрами. Інга  хотіла втиснути туди ще й толстовку з капюшоном. 

Перекладина не витримала ваги речей і, вирвавшись з одного кріплення, почала повільно кренитися вниз. 

–  От халепа! – вилаялася Інга, намагаючись її втримати, і зігнулася під лавиною одягу, що поплив.

Але тут планка злетіла вгору, підкинута чиєюсь сильною рукою, і стала строго в  крепління.