Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— Так, хто ви така?

— У мене є багато імен. Думаю, в тебе вже є свої припущення. Може я та дівчина що загинула у твоєму минулому сні, а може та що ти зустрів потім – лунало з її рота.

(— Звідки ви можете про це знати?).

— Ти навряд чи повіриш в те скільки всього я здібна спостерігати.

(— Як...) – подумки розмишляв хлопець.

— Може тому, що я можу знати про те що ти розмірковуєш прямо зараз, наприклад.– спокійним голосом висловлювала вона, поступово піднімаючись на ноги.

— Я можу розказати тобі більше якщо хочеш, але для цього мені потрібна буде твоя допомога. Я обіцяю що зможу відповісти на любе твоє питання якщо ти мені поможеш, добре?

— Чим…чим…я …можу допомогти?

— Ну нарешті я знайшла того хто зміг! Те що ти бачиш зараз це лиш шматочок моєї душі, що відкололася від основи, і ти зв’язався з твоєю душею через пелюсток. Простіше кажучи: «Ти став моїм тимчасовим вмістилищем».  Якщо чесно я не раз вже намагалася об’єднатися з «основою» через різних людей…

— Невже це через…

— Так, через пелюстку що ти підібрав тоді. Ніхто не міг побачити мій силует раніше. Я намагалася розказати їм все, але вони постійно сходили з розуму і чули лише мої думки в їх місках, не бачачи мого силуету, а лиш одну порожнечу.

Її тіло випромінювало чудову заспокійливу ауру, і Бернард не міг відвернутися, як би не намагався. Коли співрозмовниця повністю закінчила монолог та піднялася, юнак, придивившись до неї, зрозумів, що вона вже перемістилася впритул до нього. Крім того, її волосся виявилися настільки довгими, що сягали аж до п’ят, своєю формою нагадуючи лози.

— Так ти знаєш, чому потрапив сюди? – з тим же закритими очима промовила вона йому на вухо.

(— Думаю, у мене є припущення...)

Раптом цей безкольоровий образ дівчини перемістився на кілька кроків від нього, обличчям до його обличчя.

— Мої вітання, перше випробування ти пройшов, – стоячи поруч з ним, промовила на вухо дівчина:

— Але тобі ще багато чого потрібно буде пережити. Так як я знаходжуся в космічному просторі, тому час не має значення.

Бернард помітив, як контури силуету дівчини почали поступово розпливатися.

— Вибачте, чи можна дізнатися більше? Я багато книг прочитав – дещо все ж турбує мене.

— Бачу, що твоє життя буде дуже важке…

Раптом образ повністю зник, і хлопець знову побачив лише порожнечу навколо себе.

— До речі пам’ятаєш коли ти згадував про «свідомий сон» напочатку. Так але все навпаки – саме ти знаходишся в моєму «свідомому сні».

— Наступний етап знайти мене в твоїй реальності.– Буду чекати...

Тиша...

Бернард прокинувся.

— Ну ось... – І як, а головне коли мені цю загадку вирішувати?

Залишався один день до відрядження.