Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

Вероніка сиділа перед телевізором і намагалася поринути свідомістю в серіал «Школа», що крутили на одному з каналів, проте їй погано вдавалося. Жінка гортала в пам’яті події минулого дня, наче підліток стрічку новин у соціальних мережах.

Лідія Степанівна видобула вогонь, аби таки запалити свічку в руках покійної баби Тоні, однак неочікувано для всіх спалахнуло ціле полум’я, наче труп облили бензином.

«Або спиртом», — подумала тоді Вероніка.

Коли тіло Антоніни Йосипівни нарешті вдалося загасити, від нього лишився лише обгорілий кістяк. Труна і все решта було знищено вщент, вогнище мало не перекинулося на дерев’яний хрест, але вчасно нагодилися пожежники.

Бабі Ліді медики діагностували опіки другого ступеня. Оскільки жінка була в шоковому стані, їй довелося ввести заспокійливе й забрати до лікарні. Та найбільше, на думку Вероніки, постраждала Таня. Вона так намагалася загасити тіло матері, що вся забруднилася талим снігом, перемішаним із землею з кладовища.

Вероніка того не бачила, бо рятувала Лідію Степанівну, але люди говорили, що Таня ледь сама не кинулась у вогонь, однак її вчасно спіймав Тарас Кучеров. Коли все загасили, Тетяну трусило й теліпало, як на електричному стільці, а потім вона наче впала у ступор.

Частина людей таки пішла до місцевої кав’ярні, де вже накрили поминальні столики. Тетяна щось пробубніла про те, що слід за всім наглянути, тому переодяглась і теж попрямувала на поминальний обід. Вероніка вже втомилася від подій дня, але відчувала, що мусить піти за подругою. І не помилилася.

Коли всі тихо обговорювали поховання, поглинаючи поминальні страви і зрідка кидаючи погляди на Тетяну, до кафе зайшов Антон. Софія, що супроводжувала чоловіка, весь час смикала його за рукав, але Антон відмахувався від неї, як від набридливої комахи. Вероніка зрозуміла, що нічого хорошого з їхнього візиту не буде.

Антон упевнено підставив стільця до столика, де сиділа сестра, і безцеремонно всівся навпроти Тетяни. Він налив собі чарку горілки й залпом випив її. Усі погляди в залі були спрямовані на них.

— Та годі тобі, — промовив він до сестри, — нічого страшного не сталося. А то сидиш уся чорна, наче матір вдруге вбили…

— Це все ти!!! — Таня скочила на ноги так швидко й різко, що перекинула на Вероніку, яка сиділа поруч, тарілку з борщем.

— Не влаштовуй сцен, неврівноважена, — просичав Антон, помітивши, що тепер уся без винятку увага присутніх сконцентрована на їхньому столику.

— Ти хотів, щоб її тіло згоріло! Це ти влаштував!

— Ти геть здуріла?! — тепер уже й чоловік перестав стримувати голос.

Тетяна відштовхнула від себе Вероніку, яка спробувала її заспокоїти, схопила до рук тарілку з олів’є і жбурнула у брата. Кидок вийшов не дуже вдалий. Салатниця пролетіла повз свою ціль і розбилася об сусідній столик, оббризкуючи присутніх майонезом та обсипаючи зеленим горошком.

Після першої невдалої спроби завдати шкоди Антонові Таня не зупинилася. Вона хапала все, що потрапляло під руку, і жбурляла у брата, але так жодного разу в нього й не вцілила, на відміну від решти людей. Відвідувачі стали вибігати з кав’ярні, ніби тікали від катаклізму.

Коли Тані вже не лишилося чим жбурляти, Антон презирливо поглянув на сестру.

— Ходімо! — рявкнув він до дружини, і вони вийшли слідом за відвідувачами.

У кав’ярні лишилися тільки Тетяна з Веронікою та ошалілий офіціант, який на той момент прийняв конструктивне та обґрунтоване рішення — промовчати.

Як не дивно, але те метання їжею немов трохи полегшило Танин стан. Вона навідріз відмовилася знову ночувати у Вероніки й прагнула піти додому. Вероніка не хотіла лишати подругу в такому стані, але з лікарні саме повернулася Лідія Степанівна й у м’якій, притаманній лише їй манері, умовила Таню переночувати разом. Мовляв, і Тані не так страшно буде, і Лідії Степанівні не так самотньо.

Вероніка ніби й задоволена була таким результатом, але от тепер не могла заснути, хоча тіло й мозок прагнули перезавантаження після важкого дня.

Коли жінка повернулася з роздумів до екрана, то виявила, що серіал уже скінчився й ефір заповнила затяжна реклама. Вероніка вирішила вимкнути телевізор і таки спробувати заснути, як раптом у домі пролунав дверний дзвінок, а після — голосний собачий гавкіт.

Жінка поглянула на годинник.

«Пів на одинадцяту. Хто ж це може бути так пізно?»

Вона накинула халат і побігла відчиняти двері.

На порозі стояв Тарас.

Уранці Денис Ластівенко сидів над своїм сніданком, але чи не вперше