Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"

розділ10

10

Вереска з Ланою ретельно запланували побачення з Марусом. Приготували дещо смачненьке і подалися до ферми на щоденну працю. Як і завжди, впоравшись з ранковою дійкою, вони ще з декількома жінками понесли молоко на кухню навчального закладу. Подруги трохи відстали від гурту, коригуючи час так, щоб учні були вільні від занять.

Лана після того, як віддала молоко на кухню, непомітно пішла в умовне місце, а Вереска, витримавши деяку паузу, подала Марусу знак. Він вже був з нею знайомий і довіряв їй. Сама ж Вереска зупинилася в зручному місці, щоб проглядати стежину в обидва боки і в разі небезпеки подати умовний знак Лані з хлопчиком.

Взагалі, Вереска це робила не з почуття солідарності до материнства, а просто, маючи добру благородну душу, не могла зрадити подругу. Вона інколи ловила себе на думці, що коли б Лану викрили і вигнали з селища, то вона не вагаючись пішла б разом з нею. Дружба з раннього дитинства поріднила цих жінок на все життя. Ще тоді, в ті часи, коли її відлучили від мамки і відправили до дівчачого закладу, вона зустріла там Лану. В свої неповних п’ять років вона була налякана такою радикальною переміною в її житті. Не маючи захисту, вона від страху забилася в куток кімнати і ніяк не могла насмілитися підійти до гурту таких самих дівчат. Їй тоді страшенно хотілося назад до мами, але вона добре розуміла, що це вже неможливо. Вереска ще маленькою бачила, як приходили дорослі люди і забирали від мамок дітей, пояснюючи їм, що вони вже досягли того віку, коли пора навчатися справі. Тож, коли прийшли по неї, вона покірно пішла. Тому вона, стоячи в своєму куточку, не кликала маму, усвідомлюючи, що вона вже ніколи не прийде, а просто мовчки заплакала. Одна з дівчаток тицьнула на неї пальцем, вигукнувши: «Дивіться, а ця ще до мамки хоче!» Всі повернулися в її сторону і засміялися. Лише одна дівчинка, ледь старша за Вереску, підійшла, взяла її за руку і сказала: «Не бійся, я не дам тебе скривдити і буду завжди поряд». Це була Лана. І вона свого слова не порушила до тих пір, поки Вереска не освоїлася в гурті. Навіть у ті часи, коли вона хворіла, то поруч завжди була Лана. І з тих пір вони трималися завжди разом, допомагаючи одна одній в скрутну годину.

Роблячи вигляд, що збирає якесь лікарське зілля, Вереска вдивлялася у просвіт стежини, чи бува ніхто не наближається до них. І тільки вона повернулася в інший бік, як зненацька, не відомо звідки, перед нею з’явився якийсь старий у дивному полотняному, до п’ят, балахоні. Вереска аж здригнулася з ляку, але вмить опанувала себе, щоб подати тривожний сигнал Лані та так і заклякла з відкритим ротом. Вона не могла ні крикнути, ні поворухнутися, наче скам’яніла на місці. Все, що вона могла, це чути і бачити старого.

– Не бійся мене, Вереско, я тобі не зроблю нічого лихого, і твоїй подрузі Лані з сином нічого не загрожує. Сюди, правда, прямує Корзо, але я його відведу від вашої схованки. Тебе я зараз відпущу, тільки пообіцяй мені, що не станеш кричати, чи робити спроби втекти від мене.

Вереска не змогла відповісти, бо не могла поворухнути навіть язиком, але про себе зголосилася: «Так, звісно. А який в мене ще є вихід, якщо я не можу навіть ворухнутися?»

– От і добре, – мовив старий, і в цю мить Вереску відпустило, страх, тривога вивітрилися з її серця і воно наповнилося спокоєм, – а вихід завжди є, просто інколи не завжди є час і умови його знайти.

– Хто ти? Звідки знаєш про мене? – відразу запитала Вереска, побоюючись за подругу з Марусом. Але не отримала відповіді, бо побачила на стежці Корзо, що ішов прямо на них і її очі знову наповнилися страхом.

– Знову боїшся? Я ж обіцяв, що все буде добре, – зі спокійними нотками в голосі промовив старий, і Вереска побачила, як від неї відокремилася ще одна «Вереска» з пучком якогось лікарського зілля і пішла в напрямку селища.

Корзо помітив «Вереску» і прискорив ходу, щоб наздогнати її. Він все ближче наближався до них і серце дівчини все гучніше билося в грудях від хвилювання. Вона сіпнулася, щоб попередити Лану, але старий схопив її за руку, щоб відступити з стежки і похитав головою, мовляв: «Не руш!», – вона підкорилася. Корзо пройшов повз них, ніби їх там і не було. Вона глянула старому в вічі з безмовним запитанням: «Як так, що він нас не побачив?» На що він відповів вже вголос:

– Дуже просто, це зовнішній вплив на роботу його мозку і матеріалізація твого двійника, мабуть, ти цього ще не зрозумієш. Ось у Максимовому світі наука вже наближається до таких знань, а у вас поки що розвиваються ремесла і до наукового прогресу ще далеко. До речі, Корзо за тобою стежить, тож будь обережна.

– Як стежить? Хто йому сказав? – сполошилася Вереска.

– Його не цікавить Лана з Марусом, його цікавить Максим. Він хоче зненацька застати тебе з ним разом, бо на «Галявину блукань» боїться іти.

– А навіщо ми йому разом?

Ревність, Вереско, Ревність… У його серці зародилася Ревність. А Ревність сама по собі не живе, вона кличе до себе свою сестру – Ненависть і вже разом плекають у серці Злобу.

– Я нічого не розумію. Яка Ревність?

– Не розумієш, бо у вашому світі, ще не народилося справжнє кохання, але згодом ти це зрозумієш. У Корзо також немає в серці справжнього кохання. Там зародилося кохання до самого себе, що плекає лише егоїзм і пиху, тому він і вистежує вас, щоб перед тобою вбити Максима.

– Навіщо? – вже з розпачем в очах запитала Вереска.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍