Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"

— Тепер здобудь іскру, щоб запалити полум’я! — Арк взмахнув мечем, ударяючи його об каміння, і масло, яким був облитий меч, спалахнуло, як вогонь з пащі дракона, з якого воно і було добуте.

Освітивши все навколо, ліс, таємничого незнайомця і монстра, що летів у стрибку на них...

— Ззаду! — закричав жіночий голос.

Арк миттєво зреагував і, розвернувшись, направив меча в сторону істоти. Істота не встигла зреагувати і напоролася прямо на меча до самої гарди. Воно закричало і завило, впавши на коліна. А вогонь, який почав розгортатися з середини грудної клітки монстра, оповив його повністю.

Арк одразу витягнув меча з грудей, допомагаючи собі ногою, і обезголовив друїда.

— Перемога? — запитав він сам себе і Сагала.

— Так, — відповів Сагал.

Арк, розвертаючись лицем до таємничого переслідувача, а спиною до поверженої істоти, одразу хотів запитати, хто він і чому спостерігав за ним. Але побачив, що таємничий незнайомець показує пальцем на тіло істоти.

— Дивись, ми не тільки вбили монстра, але й декого звільнили.

А за спиною Арка в темряві ночі засяяло біле сяйво, яке випромінювало тепло. З тіла монстра вийшла душа здоровенного оленя — білого і прекрасного. Він поклонився їм і розтанув, ніби ранковий туман.

— Хто це був?

— Дух лісу, якого полонив і підкорив друїд.

— Дивовижне видовище, — відповів Арк.

— Так, погоджуюсь.

— Ну що, тепер розповідай, хто ти і чому слідкував за мною.

— Давай виберемося з лісу, і я все розповім.

— Добре, але зачекай! Я візьму з собою голову істоти для Ярла. Може, буде хоч якась винагорода, і потрібно буде розповісти йому всю історію. І яка доля спіткала Мелоха?

Арк підійшов до тіла істоти і взяв його голову.

— Все, давай покинемо це місце.

— Ідемо.

Поки вони вирушали, якраз почало світати. Вони віднайшли в сутінках коней, на яких Арк приїхав з друїдом. Поки вони вибиралися з хащів, вели коней біля себе, не в змозі рухатись верхи.

Як тільки почало світати, Арк одразу почав роздивлятися свого супутника. Ним виявилася не воїн, а воєвельниця в легкій шкіряній броні з капюшоном та плащем зеленого кольору, з величезним луком. Її руде, майже вогняне, розплетене волосся звисало до грудей. На обличчі можна було розгледіти ластовиння.

— Я Сильвія з клану Лиса. Ми — одні з тих відступників, які пам’ятають про велику зраду, шанують пам’ять і вірять у повернення наших богів.

Ми відчули твоє пробудження, коли ти пробудив силу. Я була в той момент на півночі із залишками свого клану. Мій батько одразу відправив мене в дорогу знайти тебе. Уже сотні років не прокидалася сила повелителя лісів — це знак, що часи змінюються, час узурпації закінчується, правлінню великого Інквізитора приходить кінець. Нам потрібно...

— Зачекай, забагато інформації...

— Я розумію. Я теж думала, що знайду воїна, а не молоду кров...

— А чим я тобі не воїн? Я все ж таки вбив істоту.

— Якби не я, ти б помер.

— У мене все було під контролем.

— О так, ти тільки балакав з істотою і танцював з нею.

— Пфф.

Арк думками звернувся до Сагала: «Вона мене бісить. Вона точно та, за кого себе видає?»

— Так, Арк, я відчуваю в ній силу. Ця сила реально відповідає її словам. Це клан Лиса, я знаю її пращурів — добрі воїни, всі ловкачі, але в спритності та швидкості з ними не зрівняється ніхто.

— І вона реально нам допомогла. Без неї ми б були в дуже поганому становищі.

— Ти краще запитай в неї, чому вона раніше до нас не приєдналася, а тільки спостерігала за нами, і що вона пропонує як далі діяти?

— Добре. Але чому ти раніше до мене не приєдналася, а тільки спостерігала за мною?

— Як тільки я вирушила в дорогу, я мчалася, щоб прибути вчасно.

— Вчасно до чого? Чи для чого?

— Вчасно, щоб не було запізно. Повір, якщо ми відчули твоє пробудження далеко на півночі, тоді й інші клани відчули. І не тільки вони — з деким з Інквізиції ти вже познайомився, я так розумію.

— І не тільки вони. Є ще клани, які підкорилися їм. У них багато прибічників.

— Коли я була в дорозі, я відчула ще один потік сили, дуже близький, недалеко від того місця, де я знаходилася. Я прибула на місце і побачила сліди битви — багаття з тілами і одного мертвого воїна Інквізиції. Я думала, що все це кінець, що я не встигла.

— Але почала обнюхувати місце битви. Було багато запахів. Одні з них були вже далеко.  Принюхавшись до  одного з них   я зрозуміла, що це сам Інквізитор або один з його синів.

Він був схожий на запах того мертвого воїна, але був ще один запах — запах твій. І я, з надією, вирушила за тобою. Коли я тебе побачила, я не наважилась підійти, бо не знала, хто ти. Сили твоєї ти не показував, та й відчути я її не могла. А коли ти потрапив у поселення, мені нічого не залишалося, як чекати.

— Чому просто не зайти за мною?

— Якби я спробувала зайти туди, то привернула б занадто багато уваги.

— А наражати себе і свій клан, не знаючи, хто ти, не було сенсу. Я чекала, а коли ви вирушили з поселення, я відчула дивний запах — запах смерті і магії, і тому вирушила за вами, але так, щоб ви мене не відчули і не побачили.

— Добре, тоді що ти пропонуєш? Скільки ти разів уже пробуджувала силу? І, може, нарешті ти скажеш мені, як тебе звати?

— Багато разів!

— І звати мене Арк-Тюр.

— Арк-Тюр? Що за дивне ім’я?

— Довга історія.

— Багато — це скільки?

— Двічі.

— Все ясно. Тоді сам ти входити в цей стан не можеш — тільки під емоціями або під загрозою смерті.

— А дівчинка то не дурна.

— Вона мене бісить.

— Дивись, я пропоную повернутися на північ до мого клану. Наш супротив знаходиться неподалік від містечка Редров, і мій батько допоможе тобі оволодіти силою.

— Якщо це справжній вождь клану, тоді він може допомогти, — сказав Сагал. — Все одно варіантів у нас мало.