Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

на судні і яку ми давно вже порізали. Це був ячмінь з пшеницею. Та, на превелике моє розчарування, його, як виявилось пізніше, пошкодили пацюки. Щодо напоїв, то я знайшов кілька ящиків з вином і п’ять чи шість галонів араку[27], що належали нашому шкіперові. Всі ці ящики я поставив прямо на пліт, бо в скрині вони не вмістились. Поки я робив це, почався приплив, і я з жалем побачив, як мою жилетку, сорочку й куртку, що я поклав на березі, понесло в море. Тепер у мене лишились тільки полотняні штани до колін та панчохи, в яких я плив на корабель. Це примусило мене поклопотатись про одяг. Його я знайшов чимало, але взяв не більше, ніж було мені на той час потрібно, бо мене спокушало багато чого іншого, і насамперед — інструменти для праці на березі. Після довгих розшуків я знайшов ящик нашого тесляра, і це була для мене справді коштовна нагорода, куди цінніша в той час, ніж цілий корабель золота. Я поставив його на пліт так, як він був, навіть не зазирнувши в нього, бо знав, що в ньому було.

Найбільше клопотався я, щоб запастись зброєю та набоями. В кают-компанії я знайшов дві чудові мисливські рушниці і два пістолі, які й переправив на пліт разом з кількома порохівницями, невеликою торбою з дробом та двома старими іржавими шпагами. Я знав, що на кораблі було три бочки пороху, тільки не знав, де їх ховав наш канонір. Але, пошукавши добре, я знайшов їх. Дві були зовсім сухі, а третя підмокла. Ці дві я переправив на пліт разом із зброєю. Тепер він був досить навантажений, і я почав думати, як мені добратись до берега без паруса, весел та стерна: бо найменший порив вітру в одну мить перекинув би все моє спорудження.

Три обставини допомагали мені: перша — рівне та тихе море, друга — приплив, що мав гнати пліт до берега, і третя — невеличкий вітрець, що дув до суходолу. Отже, знайшовши два-три зламані весла від корабельної шлюпки і взявши ще дві пилки, сокиру та молоток, крім того знаряддя, що було в ящику, я з цим вантажем пустився в море. З милю мій пліт ішов чудово. Я помітив лише, що його відносить від того місця, куди море викинуло мене напередодні. З цього я зробив висновок, що там мала бути берегова течія і що я можу натрапити на якусь маленьку затоку або річку, де мені з моїм вантажем буде зручно причалити.

Сталося так, як я й передбачав. Незабаром спереду показалась маленька бухта, і мене швидко понесло до неї. Я правив, як умів, стараючись держатись середини течії.

Але тут я трохи не зазнав аварії вдруге, і якби вона сталася, я, далебі, помер би з горя. Я не знав берегів, і мій пліт несподівано наскочив одним краєм на мілину і дуже перехилився, бо другий край його не мав на що спертись. Ще трохи — і весь мій вантаж зсунувся б і впав би у воду. Я щосили підпер спиною та руками свої скриньки й намагався вдержати їх на місці, але, незважаючи на всі мої зусилля, не міг зіпхнути плоту. Не сміючи поворухнутись, я простояв так з півгодини, поки приплив не підняв трохи того краю плоту, що осів у воду, а за той час вода піднялася ще вище, і пліт сам зійшов з мілини. Тоді я відіпхнувся веслом на середину течії і, здавшись на неї, опинився нарешті в гирлі невеликої річки з високими берегами. Я почав озиратись, шукаючи, де краще пристати. Мені не хотілось віддалятись від моря, бо я сподівався побачити коли-небудь на ньому корабель, і тому вирішив держатись якнайближче до побережжя.

Аж ось на правому березі я побачив невеличку затоку й скерував до неї свій пліт. З великими труднощами провів я його поперек течії і ввійшов у затоку, спираючись веслом у дно. Але тут я знову мало не потопив усього мого вантажу, бо берег був такий крутий, що, коли б мій пліт наїхав на нього одним краєм, то другий неминуче нахилився б і мій вантаж потрапив би в небезпеку. Лишалось тільки почекати найвищої води, а поки що, упершись веслом у дно, триматись як на якорі коло рівної площадки, яку, я гадав, мав покрити приплив. Так воно й сталося. Ледве я побачив, що води досить (бо мій пліт сидів майже на фут у воді), я підіпхнув його до площадки й там закріпив двома зламаними веслами, встромивши їх у дно з обох боків. Так стояв я, поки не настав відплив, а тоді мій пліт з усім вантажем опинився в безпеці на березі.

Моє найближче завдання було оглянути околиці й обрати собі вигідне місце для житла, де я міг би скласти своє добро й зберегти його від усяких несподіванок. Я досі не знав, де я — на континенті чи на острові; в заселеній чи незаселеній країні; не знав, чи загрожує мені небезпека від хижих звірів, чи ні. Не далі, як на півмилі від мене був горбок, крутий та високий. Як видно, він панував над пасмом інших горбків, що тяглось на північ. Я взяв одну з своїх мисливських рушниць, один пістоль та ріг з порохом і пішов розвідатись на шпиль того горбка. Насилу видершись на нього, я з великим жалем побачив свою долю, тобто побачив, що я на острові, оточеному звідусюди морем, без ніяких ознак землі за ним, коли не рахувати кількох скель, що стояли віддалік, та двох ще менших островів миль за десять на захід.

Я виявив також, що земля на моєму острові не оброблялась, а самий острів, за всіма ознаками, був заселений хіба що хижаками. Проте я їх не бачив; зате побачив силу птиці, тільки не знав, якої вона породи, і коли мені траплялось забити яку-небудь, я не міг знати, чи годиться вона на їжу. Вертаючись назад, я підстрелив величезного птаха, якого побачив на дереві край великого лісу. То був, певне, перший постріл, що пролунав там від початку світу. Я ледве встиг вистрелити, як над усім лісом з криком знялись угору незліченні зграї птахів різних порід. Кожне кричало по-своєму, але жоден крик не був подібний до тих, що я чув раніше. Забитий мною птах, скільки мені здалося, був з породи нашого шуліки. Кольором та дзьобом він був