Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

Заспокоївши себе думками про своє щастя, я почав роздивлятись навкруги, щоб довідатись, куди потрапив і що маю робити, і мій радісний настрій відразу ж підупав, бо я зрозумів, що хоч і врятувався, але не втік від дальших страхів та лих. На мені не було нічого сухого, переодягатись не було в що. Я не мав нічого ні їсти, ні пити, а в майбутньому мені доведеться померти з голоду або потрапити в пазурі хижих звірів. Найбільше ж засмучувало мене те, що я не мав зброї і не міг ні полювати на дичину для свого прожитку, ні боронитись від інших створінь, які, в свою чергу, захочуть пополювати на мене. Одне слово, у мене не було нічого, крім ножа, люльки та невеликої кількості тютюну в коробку. Це було все моє майно. Це завдало мені такого розпачу, що я довго бігав, мов божевільний, по берегу. Коли впала ніч, я з завмиранням серця питав себе, що станеться зі мною, коли тут водяться хижі звірі, що вночі завжди виходять на полювання.

Єдине, що мені здалось можливим, було — вилізти на товсте дерево поблизу, подібне до ялини, але з колючками: на ньому я вирішив пересидіти ніч та обміркувати, якою смертю мені померти завтра, бо я гадав, що жити тут неможливо. Я пройшов з чверть милі в глиб країни подивитись, чи не натраплю де на прісну воду і, на велику свою радість, знайшов її. Напившись і поклавши в рот трохи тютюну, щоб угамувати голод, я вернувся до дерева, зліз на нього й постарався вмоститись так, щоб не впасти, заснувши. Потім я вирізав для самооборони коротеньку палицю, ніби дубинку, влаштувався вигідніше на своєму місці і від надмірної втоми міцно заснув. Я спав так солодко, як, гадаю, небагато хто спав би, бувши в моїх обставинах, і, здалося, ніколи ще не прокидався таким свіжим і бадьорим.

Коли я прокинувся, уже зовсім розвиднилось. Погода прояснилась, вітер стих, і море вже не лютувало й не здіймалось. Але мене найбільше здивувало те, що вночі корабель принесло припливом з мілини майже до тієї скелі, об яку мене так ударила хвиля. Він стояв тепер за милю від того місця, де я перебув ніч; держався він майже прямо, отже, я вирішив побувати на ньому і врятувати хоч що-не-будь із корисних для мене речей.

Спустившися з свого пристановища на дереві, я ще раз озирнувся навкруги й найперше побачив нашу шлюпку, що лежала милі за дві праворуч від мене на березі, куди її викинуло море. Я пішов у тому напрямі, гадаючи дійти до неї, але виявилось, що між мною і шлюпкою була маленька затока чи бухточка, з півмилі завширшки. Тоді я повернув назад, бо мені важливіше було потрапити якнайшвидше на корабель, де я сподівався знайти що-небудь для підтримки свого існування.

Невдовзі після полудня хвилювання на морі зовсім заспокоїлось, і відплив був такий низький, що мені пощастило по сухому підійти до корабля на чверть милі. Тут я відчув новий напад горя, бо ясно побачив, що ми всі врятувалися б, якби залишились на кораблі. Пересидівши бурю, ми щасливо перебралися б на берег, і я не був би тепер такий нещасний, не маючи ні допомоги, ні товариства. Це знову викликало в мене сльози на очах. Та знаючи, що сльозами не допоможеш, я вирішив по змозі добратись до корабля. Скинувши з себе одежу (день був дуже жаркий), я ввійшов у воду й поплив. Та коло корабля зустріла мене нова перешкода — я не знав, як на нього злізти. Він стояв на мілині високо над водою, і мені не було за що вчепитись. Я двічі обплив його і за другим разом побачив кінець каната (дивно, як я не помітив його раніше) так низько над водою, що мені, хоч і з великими труднощами, пощастило злізти за його допомогою на бак корабля. Тут я побачив, що корабель протікає: в трюмі було дуже багато води. Проте, він так загруз у піщаній, а може, й глиняній мілині, що корма піднялась, а ніс осів трохи не весь у воду. Отже, вся кормова частина судна була вільна від води, і вся поклажа в ній була суха. Я зрозумів це відразу, бо, цілком природно, мені насамперед хотілось дізнатись, що саме попсувалось і що залишилось непошкодженим. Виявилось, що весь корабельний запас був сухий; тому я, добре зголоднівши, передусім набив кишені сухарями і їв їх на ходу, бо мусив поспішати. Я знайшов також у кают-компанії — дуже до речі — трохи рому і добре покуштував його, щоб підбадьоритись для дальшої роботи. Тепер я потребував тільки човна, щоб перевезти на берег речі, дуже потрібні мені, як я передбачав, на майбутнє.

Даремно було сидіти спокійно та мріяти про те, чого я не міг дістати; нужда збудила всі мої здатності. У нас було на кораблі кілька запасних рей, два чи три великі дерев’яні бруси і одна чи дві верхні щогли. Я вирішив зробити з них пліт і, вибравши кілька легших брусів, перекинув їх через борт, перев’язавши попереду канатом, щоб їх не віднесло водою. Зробивши це, я спустився з корабля, притяг до себе чотири бруси й міцно зв’язав їх з обох кінців, скріпивши їх ще навхрест двома-трьома короткими дошками. Я побачив, що цим плотом я плаватиму дуже легко, але він не придасться для великого вантажу, бо бруси були надто легкі. Тоді я знову взявся до роботи і з допомогою пилки нашого корабельного тесляра розпиляв запасну верхню щоглу на три частини та приладнав їх до свого плоту, а це завдало мені чимало праці й муки. Але надія постачити собі все потрібне допомогла мені зробити те, чого я не міг би зробити в інших умовах.

Мій пліт був тепер досить міцний і міг витримати чималу вагу. Далі мені треба було поклопотатись, щоб навантажити його і зберегти всі речі від прибою; але це було вже легше. Насамперед я поклав на пліт усі дошки, що були на кораблі, а на дошки поставив три матроські скриньки, зламавши в них попереду замки та спорожнивши їх. Добре зваживши, що мені найбільше потрібне, я склав в одну з них харчовий припас, тобто рис, сухарі, три голландські сири, п’ять великих кусків в’яленої козлятини (нею ми харчувались) і невеликі рештки європейського зерна; його ми везли для птиці, яка була