Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Ваша інформація виявилася правдивою, – сказав Балицький. – Ми хотіли б знати, де ви їх взяли.

- Я думав, що почую подяку.

Балицький скривився, наче надкусив лимона.

- Пане капітане...

- Я отримав її від свого шефа, – продовжив Ференц.

- Дуже смішно. А він від кого?

- Я не знаю.

Балицький зітхнув із смиренням людини, яка знає, що іноді життя буває складним, поліз у кишеню й кинув через стіл фотографію. Кидок був настільки майстерним, що та зупинилася прямо перед поляком, і в потрібній позиції. Капітан поки що не дивився на неї. Він здогадувався, що побачить.

- Полковник Холиченко працював у польових умовах, тому ще не знає про це, але його хлопці та колеги-слідчі виконали велику роботу, – продовжив Балицький. – На місці ранкової стрілянини знайшли в тому числі кількох свідків. Обом вдалося зняти частину інциденту. Один фільм вартий особливого перегляду. Подивіться, пане Ференц. Це кадр із цього фільму.

Капітан подивився на фото. Вийшло навіть непогано. Хтось знімав його з лівого, кращого (за словами дружини, з якою він тільки почав процес розлучення) профілю. Але було видно не лише профіль, а й решту фігури. Глок посміхався на передньому плані, вказуючи на когось, хто був поза кадром.

- Цікаво, правда?

Ференц мовчав. Він не міг придумати, що сказати.

- Трупи, автоматна стрілянина, купа відбитків пальців та інших слідів... ти думаєш, що знімаєшся в американському фільмі?

Вони могли зробити з ним все, що завгодно, і ніякий імунітет не приніс би йому користі. Він стиснув губи в упертості.

Балицький схилився через стіл. Його кругле обличчя сяяло від поту. Подих був не дуже свіжим. Він виглядав надзвичайно виснаженим. Чутки, які поширюються Києвом щодо "надійної" інформації про майбутній напад, могли викликати серцебиття.

- Кілька людей загинули. Їх упізнали. Це були бійці спецназу. На тілі одного з них були свіжі сліди тортур. Хтось хотів змусити його говорити. Що там сталося, пане Ференц?

Тому не було що сказати.

- Де майор Вайман і лейтенант Мокржицька?

Тому не було що сказати.

- Чому на вас напали? Чи ви були тими, хто напав?

Тому не було що сказати.

- Пане Ференц, давайте прояснимо одну річ. Ми вважаємо вас союзниками і тому допускаємо багато чого. Або принаймні ми закриваємо на це очі. Багато служб, які працюють у нашому місті, хотіли б мати половину ваших пільг. Ми знаємо, що ви граєте у свої ігри та інколи щось приховуєте від нас, тому що вважаєте, що наші послуги все ще нещільні. Ви праві: вони такі. Ми виявили багато зрадників, очистили ряди, але, звісно, ​​не прибрали всіх, хто грав проти нас. Робота триває. Однак у цій кімнаті перебувають лише надійні люди. По цей бік столу.

Чітко сформульована ситуація.

- Розумію.

- Напевно, пане Ференц? Так чому ви нічого не кажете? По нашому місту ходить російський спецназ, а ви відмовляєте у співпраці.

"Довіра до мене може швидко вичерпатися", подумав капітан, але утримався від того, щоб висловити цей висновок вголос. Якщо взагалі такий колись був.

Він все ще не міг придумати жодного пояснення. Чоловіки, що сиділи навпроти, не тиснули, а, наче за командою, діставали сигарети. Не пропонуючи йому. Тяжкий дим вдарив у ніздрі Ференца.

- У нас є докази, що ви брали участь у стрілянині, в результаті якої загинули чотири людини, – наостанок сказав Балицький. – Можу посперечатися, у вас при собі пістолет. Якщо ми його дослідимо, то виявиться, що ви з нього стріляли, і, можливо, навіть кулі, знайдені в тілах жертв, вийшли з вашої зброї. Скажіть, будь ласка, чому я не маю вас заарештувати?

Полковник мав рацію, розумну причину в цій ситуації знайти було важко.

- Я повторю запитання: звідки ви взяли інформацію про російські диверсійні групи?

"Ти маєш вийти звідси живим", — згадав Ференц інструкції Ваймана.

- У нас є джерело, – сказав він.

- Здогадуюсь, що ви не вичитали цього в "Українській правді"[14], – зі злістю зауважив Холиченко. Мабуть, він розсердився, що не поговорив з поляком першим, без свідків. - Хто він такий?

- ФСБ.

- Високо?

- Дуже високо.

- Хоче надавати чи вибрав свободу?

- Можливо, він хотів надавати вранці. Тепер йому нічого не залишається, як обрати свободу.

Він щойно зізнався, що стрілянина була пов'язана з операцією зі встановлення контактів з джерелом.

- Мотивація? Він хоче грошей?

- Ні. Саме в цьому і річ.

Українці, що сиділи навпроти Ференца, переглянулися. Було справді цікаво. Як правило, офіцери спецслужб, незалежно від організаційної приналежності, мали обмежену довіру до людей, які йшли на смертельний ризик - і це була зрада власної організації, особливо такої як ФСБ - з ідеологічних міркувань. Вони з досвіду знали, що краще працювати з людьми, які працюють за гроші.

- Не знаю, чи добре це, – сказав Балицький.

- Ми побачимо.

- Ти знаєш, хто він?

Ференц похитав головою. Час перевернути розмову.

- Я і так вам багато чого сказав. Чоловік поставив умови: він працює на нас і ні на кого більше. Ні на вас, ні навіть на американців. Це все, що я можу сказати.

- Побачимо.

- Повторюю: інакше можна забути про будь-яку співпрацю. Я теж хочу щось від вас.

Балицький ворухнувся.

- Це дуже цікаво.

- Мені потрібна достовірна інформація про те, звідки росіяни взяли наші бойові дрони.

- Ти торгуєшся?

- Здається, у мене немає іншого вибору.

Балицький глянув на генерала, але вираз обличчя того було важко прочитати.

- Припустимо, ми можемо обговорити цю тему, – заявив він.

- Вважайте, що завдяки нашій інформації вдалося запобігти двом атакам. Ваш президент живий.

- Ваш теж. Ви діяли у власних інтересах.

- Сталося так, що це спільний інтерес.

- Так, – несподівано погодився Балицький. - Гаразд. Ми не будемо тиснути на вас, щоб ви розкрили джерело, хоча було б набагато легше, якби ми могли поговорити з ним самі. І друга хороша річ: коли ми щось дізнаємося про ваш дрон, ми вам повідомимо.

- Підходить.

Балицький уважно подивився на нього.

- Ми вважаємо, що все ще існує загроза замаху на нашого президента. Росіяни напевно підготували кілька сценаріїв такої атаки. Ми хочемо знати про інші диверсійні групи, не обов'язково тільки в Києві. Ми хочемо знати про можливі подальші напади на наших вищих урядовців та критичну інфраструктуру. І, звичайно, по можливості, про російських агентів серед нас.

"Чи то вам хочеться знати все про все", — подумав Ференц, "мало даючи натомість".