Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми робимо невеличкі перерви, щоб перевести дух та попити води, зараз у нас остання вирішальна гра. Рахунок рівний 3:3. Тая свистить у свисток і де вона тільки його знайшла гра розпочата. Минає хвилин п’ять рахунок не змінюється. У один момент Тарас відволікається і я відводжу м’яч від хлопця. Це ніби найвирішальніший момент у моєму житті коли кочу м’яч у бік воріт супротивна та б’ю у саму ціль.
- Гол! – верещу від радості . Тая свистить у свисток про завершення гри – Ми виграли! Ура! – кричу від радості. Супротивники були сильні, але я теж нічого. У пориві радості обіймаю Іллю та починаю весело танцювати.
- Це ми вам піддалися – говорить засмучений Тарас.
- Ага, малий! Прийми поразку та знай сьогодні переможець моя команда. Ми виграли! – кричу від радості.
- Ну, ти і даєш, не погано грала – звертається до мене Ілля.
- А, ти, що сумнівався у мені?
- Чесно так, ти не викликала у мені ти довіру хорошо гравця.
- Оу, ось значить як – штовхаю хлопця у плече.
- Беру свої слова назад, ти суперовий гравець!
- Ось так, би одразу, а то ви подивіться. Сумнівався він. – посміхаюсь.
- Якщо ми зіграли не погано, то може хоч води принесеш.
- Не погано? Ідеально. Зараз буде тобі вода.
- Водички, комусь принести – оглядаю компанію. І всі в один голос говорять – так.
Прямую до веранди, де стоять півлітрові пляшки з водою. Холодні, прикладаю одну до лобу.
- Кайф – вимовляю, відкриваю одну та роблю декілька жадібних ковтків, ніби у мене її зараз заберуть. Беру чотири пляшки води у руки та прямую до компанії.
- Що тут відбувається ? – бачу широку постать та спину обтягнуту у білу футболку, темні джинси. Голос здається знайомим, але не звертаю уваги. Самі слова звучать грубо, роздратовано, я ще не бачу обличчя молодика, але чомусь впевнена йому не подобається побачене.
- Доброго дня, Руслане Назаровичу, а ми тут у футбол грали з подругою вашої сестри та братом – говорить Ілля, Ігоря та Тараса ніде немає. Тут лише здивована Тая та Ілля.
- У футбол? Роботи не має? Швидко на пост! – командний тон. Хлопець зникає, дуже швидко.
- Брате, а ти чому тут ? – питає Тая у хлопця. Тепер я розумію широка спина належить її старшому брату, але подруга не попереджувала, що він буде. Хоча по ній самі можу сказати, що здивована.
- Мене тітка Юля просила заїхати подивитись чи все у вас добре.
Ні подруга, ні знайомець мене не бачать, а це й не дивно, спина не знайомця загородила мене повністю від подруги. А ще я починаю розуміти, що десь чула це й голос, але ніяк не можу згадати.
- Мама, як завжди, я й не здивована – говорить Тая.
- Вона хвилюється !
- Ага – подруга виглядає засмучено.
- Бачу у вас тут весело бачу.
- Це точно, це все Оля – подруга нарешті помічає і мене – А , ось і вона – дівчина підходить, хапає за руку та тягне до свого брата.
- Олю, це мій брат, Руслан – дівчина посміхається.
- Брат? – а от я ні, я здивована. Кого - кого, але його я точно не була готова побачити.
- Руслане, а це моя подруга Оля.
- Отже, подруга. Рад знайомству – елегантно бере мою руку та цілує. А в мене ступор. Дивиться на мене проникливим поглядом. Це у них сімейне чи, що усіх сканувати, бо саме це й робить Руслан з верху до низу його очі блукаю по моєму тілу моментами зупиняючись. І хоч би посоромився, а то у наглу зиркає. Ось це хамло, що я бачила на днях - рідний брат Таї та Тараса? - А ми знайомі! – говорить ця нагла морда.
- Так, це ж супер. Рус залишайся з нами – Тая, ні що ти робиш. Ми не переносимо один - одного на дух. Точніше я.
- Я б не сказала, що ми прям, так знайомі – нагла морда посміхається, а Тая здивовано кліпає, дивиться, то на мене, то на брата. Руслан ігнорує мої слова. Від мого хорошого настрою і слід зник.
- Дякую, сестричко за пропозицію, бачу у вас тут гарна компанія, я залишаюся – чоловік ще більше розцвітає, а я тухну.
Подруга бачить зміни між нашими настроями, хоче ще щось запитати, але тут з’являється Тарас.
- Ей, народ, а мене хтось годуватиме? – а ось і Тарас повертається та бере одну пляшку з водою у мене з рук.
- Оу, малий, теж питання – намагаюся повернутися до попереднього настрою та не звертати увагу на Руслана, який не відводить погляду. Ніби чекає якої підстави від мене.
- Ооо, Рус, а ти , що тут забув? – говорить Тарас до Руслана.
- Хоч, би привітався – звертається Руслан до Тараса.
- Привіт, питання залишається не змінним.
- В гості заїхав, а у вас тут така компанія, думаю залишитися.
- Залишайся брате, а то мені з цими дівками не дуже той весело.
- А ось, як ти заговорив, малий – роблю вид, що образилась.
- Що, ми стоїмо ходімо м’ясо смажити вже вечір на дворі, а ми як поснідали і все – говорить Тая командним тоном.
- Здивований – коли подруга з Тарасом ідуть вперед, то Руслан легенько торкається моєї руки від чого з’являються сироти та шепче на вухо – Вже в друге, не очікувано тебе побачив, лисичка.
- Оу, я обов’язково занотую! – говорю спокійно та посміхаюся наймилішою посмішкою.
Обганяю Руслана та прямую до решти компанії. Тарасу весело він навіть не помічає нічого, малий ще. А от подруга явно щось запідозрила, постійно зиркає то на мене, то на брата. І як її все це пояснити, бо зі сторини все виглядає ніби ми переспали, але насправді. Її брат, ледь не переїхав мене, а ще він мене страшено дратує, але гарний ж гад, що сказати. Відчуваю вечір буде веселий.
З повагою, ваша Рія Тас.
Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмій програвати, Рія Тас», після закриття браузера.