Читати книгу - "Женоненависник"

Ісмет-ханим, яка зі сторони дивилася на те, як ми прощаємось, з висоти свого досвіду прокоментувала:

— Бичок пробує наживку. Я думаю, Capo, що перемога буде на нашому боці.

Сара

XII

Сара — Аднану-паші

Мій коханий татусю-пашусю,

Вже дев’ятнадцять днів від тебе немає листа. Я божеволію від хвилювання. Вчора я їздила в місто, аби телеграмою спитати про ваше здоров’я. І уяви собі: знаходжу на пошті твого листа, який щойно надійшов, але ще не потрапив до листоноші! Тобі треба було бути там у цю хвилину — ти б зрозумів, наскільки Сара любить тебе і маму. Від радості я і плакала, і сміялася. Я не могла стриматися, пустувала, мов мале дитя, перед чужими людьми — співробітниками пошти. І сонце, здавалося, спалахнуло яскравіше, і світ став кращим.

Тату, ти вирішив-таки відправити маму... «Зручніше було б, аби вона цього року залишилась, — пишеш ти. — Але ж я про тебе дбаю, Саро». Я, звичайно, вчинила дуже по-дитячому. Пробач мені. Не треба було тобі розповідати, що я почуваюся самотньою. Треба було, як роблять мої подружки,,написати, що мені весело, що я зовсім не згадую про своїх рідних. Може, тоді ти б залишив маму і не так би сумував на чужині. Але що вдієш, татусю-пашусю, якщо я не вмію лукавити?

Ти пишеш, мама десь через два тижні вирушає в путь разом із майором Керім-беєм... Ти постійно згадуєш Керім-бея. Чи не той це Керім-бей, який разом зі своїм батьком Джеватом-пашою їздив до нас на віллу в Бейлербеї?[31] Я щось таке пригадую...

Я тоді ще була зовсім малою. А він був хлопцем вісімнадцяти-двадцяти років, випускником військового училища. Судячи з твоїх листів, цей Керім-бей став просто надзвичайною людиною, ледь не казковим героєм. Ти пишеш, що в нього чисті помисли, сам він вродливий і, очевидно, має блискуче майбутнє... Батько залишив йому чималі статки. Зараз цей молодий штабний офіцер направляється в Європу, але десь місяців зо два пробуде в Стамбулі...

«Цей мій колега, якого я високо ціную й люблю, в Стамбулі зупиниться у нас. Я впевнений, що ви проявите належну повагу й гостинність», — пишеш ти.

Татусю-пашусю, ти не вмієш лукавити, так само як і я. Ти так часто згадуєш про Керім-бея, що я зрозуміла: ти всерйоз задумав мене за нього віддати. Я послухаюсь твого наказу й прийму Керім-бея дуже гостинно. Але не думаю, що стану його дружиною. Як я вже писала, я трохи пригадую цього молодого чоловіка. Він справді дуже вродливий і розумний... Але мені не до вподоби ні така врода, ні такий склад розуму. Ти ж знаєш, я дівчина проста й невибаглива. Ліпше я залишуся біля вас, більше мені нічого не треба. І т. ін.

Сара

XIII

Сара — Нермін

Вже два тижні не можу знайти часу, щоб написати тобі, Нермін! Напевно, ти цю мовчанку драматизуєш, думаєш собі: «Таки вона поступилася цьому Гомункулусу! Як нація, чия армія зазнала поразки, соромиться робити офіційні заяви, так і вона, напевно, соромиться мені писати». Яка наївність! Ти ще не знаєш Сару! Не пройде й місяця, як я завдам чудовиську такої поразки, яку в газетах прийнято називати «повним розгромом», і з тріумфом повернуся до Стамбула. Власне кажучи, в кінці цього місяця мушу-таки нарешті повернутися в Стамбул. Десь тижнів через три мама приїде з Ерзурума.

Ага, ось що я тобі хотіла розповісти! Пам’ятаєш, коли ми жили на віллі в Бейлербеї, я фліртувала з таким собі Керімом? Такий повновидий хлопець з біло-рум’яними, мов яблука з Амасьї,[32] щічками. Він, бідолашний, на заняттях замість конспектів писав мені довжелезні листи, і його залишили на другий рік. Так ось, цього самого Керім-бея — тепер блискучого штабного офіцера, майора — якимось чином звела доля в Ерзурумі з моїм батьком. Він мене посватав, вони там про все домовились. Зараз він разом з моєю мамою їде до Стамбула, гостюватиме в нас. Очевидно, цієї зими на нас чекають кілька веселих місяців.

Я десь років півтора тому несподівано здибалася з Керім-беєм на Таксімі.[33] Очевидно, він все ще був під враженням від тієї пригоди, бо його щоки, точніше, яблука, то блідли, то вкривалися рум’янцем. Він раз по раз затинався. Ми з ним поспілкувалися хвилин десять прямо там, стоячи на площі. Я розпитала в нього про дружину, про дітей. Він розповів, що років сім-вісім тому одружився, але через дев’ять місяців дружина померла від тифу. Звісно, про те саме він розпитував і мене. Коди почув, що я ще не була замужем, він мало не знепритомнів. У майора миттю визрів план одруження. Якби ми ще п’ять хвилин побесідували, то, мабуть, прямо там і почали б торгуватися. Але я, вигадавши якийсь привід, негайно попрощалася.

Людину не змінюють ні роки, ні освіта, Нермін.

Ми як були тоді легковажними, божевільними дівчиськами, так ними й залишились, а Керім-бей залишився таким самим цнотливим та запальним курсантом, як і тоді.

Менше з тим, у нас ще буде вдосталь часу поговорити про Керім-бея. Повернімося до Гомункулуса.

Перш за все відзвітуюся, чому пропустила вже кілька поштових днів, так і не відправивши тобі листа. Завтра весілля Весіме. З одного боку, через передвесільні клопоти, з іншого — через перипетії нашої війни з Гомункулусом, я не мала навіть вільних півгодинки, аби сісти й написати тобі листа, Нермін.

Всі приготування завершено. Завтра весілля. Напевно, буде весело, побачимо багато надзвичайного.

Я тобі вже писала: тут, як і скрізь, точиться невпинна боротьба між старим і новим життям. Повсякчас виникають сутички між літніми й молоддю. В залежності від обставин, інколи перемагають прихильники старого, а інколи — причому частіше — прихильники нового. Завтра весілля — день перемир’я, коли всі мають розважатися, всім має бути добре.

Ось дядько з дядиною й вигадали спосіб догодити обом сторонам: вдень буде традиційна турецька церемонія для літніх гостей та місцевої знаті. Весіме, як у старі часи, вдягне весільне вбрання, фату. Її введуть у дім нареченого, підпережуть червоним поясом, кидатимуть гроші, читатимуть молитви... Ще бозна-що... Коротко кажучи, на нас чекає пафосна історична