Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Легко сказати… Вперше побачив маму такою зневіреною в усьому окрім мене. Намагався збагнути, чому саме я, але тішило, що саме я був причиною її сподівань та усмішки. Вкотре мої думки наштовхували мене на пошук відповідей у минулому, але не знав з чого почати та де шукати… Пройшло майже століття, а це не вісімнадцять років мого життя. Халепа, яких траплялося чимало в моєму житті, і яких я панічно недолюблював. 

Поглянувши на дисплей, підмітив, що в мене було ще трохи часу до повернення в Етеріал. На головному екрані мерехтіла нова його емблема, на якій я тимчасово завис. Знову виникла цікавість, чому ця планета саме пульсувала, а не як в природі… Міг помилятись, але все більше переконувався в тому, що пов’язане з Етеріалом, мало значно більший зв’язок з усім, що відбувалося навколо в реальному житті. Чим довше я дивився на планету, яка нагадувала нашу Землю, тим більше складалося враження, що її пульсація пришвидшувалась, а супутники разом із нею… При цьому виникали дивні відчуття всередині, немов серце налаштовувалося на той же ритм, наповнюючись якоюсь чи то впевненістю, чи то надією. Або ж це все дія костюма, до якого я вже починав звикати. Навіть струмом більше не било. Принаймні поки що.

— Ну що ж, почнемо спочатку… — пробубонів під носа, коли сів за стіл.

Повернувся до 2043, бо той випадок не полишав мене у спокої. Хоча я вкотре вагався так називати те, що сталося в той час. Отже, щось могло спровокувати все це до викиду в атмосферу.

Тому я набрав у пошуку спершу інформацію про події, що передували утворенню. Першим припала до ока стаття датована 2041 роком, коли вбивство 49-го президента було у кожного на язиці. Вбивцю так і не було встановлено. Але, прогортаючи стрічку новин не бачив нічого, щоб пояснювало бодай щось. Його сімейні фото, список досягнень та відзнак від світових лідерів, які потискали йому руку… Втім, прогорнувши нижче, я підвис. Не розумів, від чого більше: від того, що тільки тепер доходило розуміння, звідки його обличчя здавалося мені знайомим; чи від того, що знайомим виявилося обличчя і в 48-го президента, з яким вони стояли обійнявшись за плечі… Ті ж очі, та ж усмішка… Та обидва, як викапані, хіба що на фото вони значно старші.

— Але це нісенітниця… — я розгублено мотнув головою, закривши обличчя долонями. Зробив глибокий подих і знову глянув на екран. — Але це ж неможливо…

«Вже час, Мисливцю…» — написав Емікс одразу, як позакривав всю знайдену мною інформацію.

— Ти знав!

Спершу вирячився на екран, в надії, що він таки відповість, але ігнорував. Нервово підвівся на ноги й підійшов до платформи. Ледь попав кріпленням куди слід, аж так хотілося прострелити Еміксу хоча б ногу, і було байдуже на попередження. Та, щойно я перенісся в Етеріал, як мене вже чекав невдоволений вираз обличчя. 

— Ти знав! І не смій відбріхуватись! — випалив одразу, кинувшись з респу до Емікса. Той без жодних проблем розчинився переді мною, опинившись позаду. 

— Вгамуйся. Нам треба йти, — сказав він спокійно, але це злило ще більше.

— Ніфіга! — вигукнув я, на що одразу на дисплеї висвітлилося повідомлення:

«Вам видано ще одне попередження, Мисливцю.»

— Та пофігу, чуєш?! Хоч десять одразу! — закричав ще дужче, а слідом дві поділки на наруччі зафарбувалися новими кольорами. Погляд Емікса був незворушним, але здалося, що тепер він злився. Відповідно це доводило, що він не той, ким був насправді! — Ти не програма… Ти постійно брешеш мені, але хочеш, щоб я щось робив для тебе? Забудь.

Емікс випрямив плечі, які й без того мали досконалу поставу, підтиснув губи та мовчки оцінював мене. Чекав, що ще я видам? Чи як швидко я дограюся до блокування? Але я дійсно казився, розуміючи, що мене пошили в дурні. Втім, мусив визнати, що все ж не хотів знову потрапити у бан, бо в голові промайнули мамині минулі слова. Клятий маніпулятор всіх під себе підлаштував, знаючи, що заради них я робитиму все. 

Трохи вгамувавши свій гнів, відійшов від Емікса, відкриваючи свою консоль. Глянув на ті нові завдання. Майже обидва потребували знищення чималої кількості істот і набрати достатньо енергії на шкалі, яка висвічувалась нижче. Але конкретного числа чи локації не було вказано.

— Що це все таке? Іди туди — не знаю куди, збери те — не знаю що? — попри образу спробував обуритися ще й на це. Емікс лише мовчки пройшов до порталу. — От і мовчи! Все ж краще, ніж брехати!

Наздогнавши, турнув його плечем і пройшов повз у портал. Щоправда, варто було спершу поцікавитися куди він обрав шлях… Перший мій крок привів нас у зовсім незвичну локацію, якої я досі не бачив. Сказати що чув — теж не можу, бо геть ні слова у столиці про подібне не говорилося. Все навкруги здавалося живим, хоча підлога під ногами була твердою, але самі переливи створювали ефект голограми. В деяких місцях стіни здавалися ртутними, так само створюючи ефект, наче все оживало. Жодної істоти я не бачив, як і жодного звуку. Якщо не рахувати пульсації, що віддавалась у вухах шарудінням.

— І де це ми?

Глянув на Емікса, який щось вводив на своєму наруччі, не зважаючи на мене. Потім, не зводячи з мене очей, підійшов і взяв за руку. На моїй консолі одразу ж виникла вкладка магазину, де зазвичай багатії тратили значну частину своїх ефірів. В багатих свої дивацтва, які я інколи намагався зрозуміти. Втім, я не такий, тому не зрозумію їх.