Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Може хоч для пристойності щось з'їси? – різко змінив тему.

– Навіщо?

– Побач нас хто, подумає, що я тебе катую і не дозволяю доторкнутися до їжі.

Хайден прислухався до мого прохання і почав показово жувати салат, але з таким виглядом, ніби я змусила його землю їсти.

– Невже так не подобається?

– Не люблю овочі.

– Тоді чому до м'яса не доторкнувся?

– Погані спогади. Якось у дитинстві подавився і з того часу в горло не лізе.

– А людська кров лізе.

– Не людська, а кроляча.

– Навіть так?

– Я теж людина… Принаймні був ним.

– Ти був людиною?

– Народився напівкровкою: мати була людиною, а батько – вампіром, а точніше минулим князем.

– Що? Ти спадковий князь вампірів?

– Що в цьому дивовижного? Якщо у князя є кровний родич, то після його смерті сила та статус переходить до найближчого родича.

– А без смерті цю силу не можна передати?

– Тільки розділити з дружиною чи віддати частину дитині під час зачаття.

– Темрява мене покусай! А інакше ніяк?

Не подобатися мені такі перспективи: не хочу заміж та й народжувати бажання не маю. Допомогти хочу, але робити те, що не подобається – ні.

– Якби були інші варіанти, я б ними вже давно скористався.

– Ти казав, що під час обряду вінчання сила ділитися між подружжям.

– Так-а-а, – підозріло простяг киріос.

У мене є одне важливе питання, яким потрібно поцікавитися, щоб наші страждання не виявились марними, але є «але» – треба розкрити свої карти. Чи не шкодую я потім про це?

– На двох ділитися лише темрява чоловіка чи спільна сила обох партнерів?

– В сенсі?

– Якщо в мене, наприклад, теж є темне джерело, то його місткість теж поділятиметься на два?

– У людей його не може бути…

Так, я виняток із правил, і що з того? Це не від мене залежало, тож претензії не до мене.

– Ну а раптом?

– Якщо обряд пройде між двома власниками джерел, то сили об'єднуються та діляться на два.

– Тоді твій план зазнав краху, – вирішила врешті-решт засмутити нареченого, бо сказати мені довелося б у будь-якому випадку. – бо я маю темне джерело, і досить сильне.

– Але ж ти… людина. Від тебе не пахне монстром.

А монстри мають свій запах? Візьму на замітку, бо раніше я про це навіть не чула.

– Я донька Темряви.

– Донька Темряви?

– Обрана головним джерелом. Напевно, ти чув про Крістель Файден – відьму, породження Темряви та мою матір за сумісництвом. Так ось, це ляпнув якийсь один псевдо-провісник, усі прийняли його слова за чисту монету, а князь зацікавився новонародженою. Але знаєш, що кумедно? Темрява обрала не мою матір, а мене.

Для повноти переконання я створила над рукою з ниток темного павутиння силует вогника. Чорні язички грали, раділи короткочасній свободі.

Бідолашний Хайден сидів ні живий, ні мертвий. Просто дивився на мене: то в очі, то на руку, то на всю разом. Чесно, його стан можна зрозуміти, адже не щодня грандіозний план руйнується на очах.

– Якщо що, я буду у своїй кімнаті, – сповістила друга і перекрила доступ темряві.

Темрява мені в печінку! Він справді викликає в мені жалість і бажання допомогти, а такі почуття рідко коли обіцяють щось добре. Але, все ж ще знати б, як йому можна допомогти... Киріос Байс теж не вибирав собі батьків і ким йому народитися. Впевнена, він навіть гадки не мав, хто його батько, доки не отримав свого статусу, але тут краще не гадати. Ситуації бувають різні, а деталі можна буде розпитати і в нього самого, тільки пізніше. Нині він на розмову точно не налаштований.

Цікаво, Хайдена заспокоїла б новину про те, що його кохана його боїться і приймати пропозицію про заміжжя не збирається? Хайден міг би видихнути, адже необхідність позбавлятися тяжкості обов'язків князя вампірів відпала б. Та тільки як йому про це сказати? Не хотілося б єдиному другові розбивати серце такими новинами… Правда – це не завжди приємна і потрібна річ, адже брехня подеколи дарує надію, що допомагає жити. Згадати тих самих героїв-мандрівників: як багато з них справді може перемогти велике зло? Якщо він не дурень і усвідомлює свої сили та сили противника, то знає, що у нього жодних шансів, але продовжує обманювати себе і йде до кінця. І що ж на нього чекає у фіналі? Смерть чи перемога – вирішить удача.

– Я зробила як ти сказала. Довірила йому наш секрет, тож повертайся, – сказала в порожнечу, знаючи, що вона чує, бо була недалеко.

Жінка відразу матеріалізувалася поруч, вся така задоволена і збуджена. І така, наче чекає від мене чогось.

– І як?

– Що «як»?

– Які відчуття виникли? Тобі полегшало?

– Чого б це? Мені стало боязно від того, якими наслідками мені цей вчинок обернеться.

– Повір мені, навченій життям жінці, ти не пошкодуєш.

– Сподіваюся, – різко відповіла та додала кроку.

Ого! У коридорі, що веде до моєї кімнати, з'явилося вікно. Це він так намагається загладити свою провину за той невдалий жарт? Якщо так, то одним вікном він не відмолить пробачення.

– Чому ти знову надута, га? – запитала Ізумі, коли я зачинила двері перед її носом.

– Ти знаєш, що ти маніпуляторка?

– Коли це я грала на твоїх почуттях?

– «Якщо вірити можна тільки собі, то покличеш мене, коли зміниш рішення» – це на твою думку не є маніпуляцією?

– Ні.

– Гаразд, не буду сперечатися. Можеш думати, що мені просто треба охолонути. Чи можеш залишити мене одну ненадовго?

– Якщо ти цього так хочеш… – спокійно погодилася Темрява та розчинилася у повітрі.

З одного боку, без цього було не обійтися: не дізнайся про мене Хайден, наслідки могли бути плачевні і непередбачувані. Я досі не погоджуюся з Ізумі, але так склалися обставини, що її прохання було виконано. Не знаю, мені б не хотілося розповідати такі деталі про себе малознайомим людям. Так, я назвала його другом, але довіри він поки не вселяє, та й наші відносини почалися не за благополучних обставин, що позитивно впливають на створення дружньо-довірчого спілкування.