read-books.club » Бойовики » Жартівники 📚 - Українською

Читати книгу - "Жартівники"

121
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жартівники" автора Мирослав Сивицький. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:
а самому скочити в уазика й дременути за Нелею. (Ох, як він потім каявся, що не зробив цього!) — Слава Богу, що за мною приїхали посеред білого дня звичайним уазиком, а не «воронком» під покровом ночі… Тільки затямте, я нікого не ґвалтував.

— Заспокойтеся, пане Несторе, — в очах слідчого хлопець прочитав чи то співчуття, чи сум. — Ось погляньте ще на це.

— А то що ще за фількина грамота?

— Медичний висновок. Пліщук була зґвалтована учора пізно ввечері, а незадовго до цього бачили вас удвох, як ви йшли за село в напрямку ставу…

— Так, то правда… Тільки не ґвалтував я, — прошепотів Нестор, злегка почервонівши. — Все відбулося за обопільною згодою.

— Лікар пише, що на тілі є ознаки насильства, — ось читайте «…криваві набряки на руках, плечах, сліди душіння на шиї».

— Скажіть, після цього всього вона ще хоч жива? — враз Нестерові зробилося зле. Дика, страшна здогадка обпекла розум, душу й серце…

«А що коли?… Коли це була пастка? Неля — троянський кінь?!»

Те, у чому його звинувачували було протиприродним і диким, але й те, що забрело в голову, теж було не ліпшим, але інакшого пояснення видобути не зміг.

«Поглянь, як швидко і заява, і медичний висновок, до того ж побої звідкілясь… А її настирливі намагання близькості?

Що ж, коли це справді так, то ти, дитинко, свою дванадцяту роль зіграла на відмінно! Що до цноти, то ти була невинною, як корова після четвертого теляти!» — враз подумки облаяв дівчину Нестор, але тут же похопився. «Постій, не гарячкуй, ще не вечір, буде очна ставка… Не може вона справді таке зі мною вчинити, й ні з того ні з сього засадити до в'язниці».

— Побої то брехня! І якщо вони у неї справді є, виясніть звідки.

— Цим і займеться слідство. Ось ордер на ваше затримання.

— Що ж, — розвів руками Нестор, — тут нікуди не подінешся, прошу, пане голово, передайте ключі Довгошийкіну, чи Наташці, аматорам скажіть, що репетиція сьогодні відміняється.

— Чує моє серце, що надовго, — єхиднить Стакан. — І село відпочине, не буде, понімаєш, кому воду каламутити… Ось така, понімаєш, друга сторона медалі, — засміявся весело…

— Що ж, іди побудь з нею, — вивів Нестора зі спогаду голос Миколи.

— Що ти думаєш, Миколо, — глибоко зітхнув хлопець. — Як і через що насправді, пішла Неля з життя?

— Через збіг несприятливих обставин. Десь через півроку, а може й більше, як тебе посадили, вона почала оббивати всюди пороги, переконувати, що ти не винен, що ніякого зґвалтування не було… Одні вірили, інші почали патякати, що то ми, рухівці, на неї тиснемо… Вона влаштувалась продавцем у промтоварний магазин. Через рік чи більше, ревізія виявила велику нестачу, в декілька разів більшу, аніж коштував увесь магазин… Комусь дуже вже не хотілось перегляду твоєї справи… А незадовго до ревізії, вона отримала ще одну відповідь, що підстав для перегляду справи немає… Бідолаха зачинилась у магазині й повісилась на мотузці для сушіння білизни… Зразу, після похорон, така іронія долі, приїхав з Москви кореспондент по її листу… Ось такий фарс, ти на волі, вона в могилі… А тепер іди, іди…

* * *

Нестор стояв навколішки, молився, а перед очима проходили сцени тих трагічних днів. Це було як марево, як дурний сон. На суді Неля, потупивши в землю очі, як навчена папуга, торочила одне й те ж:

— Він злочинець… він силував мене… Прошу покарати з усією суворістю закону…

— Нелю, що з тобою? Що ти таке кажеш? Підніми голову, поглянь мені у вічі, чуєш, мила?

— Прошу покарати, прошу покара… — обм'якла і безсило осунулась на підлогу…

— Що ж. Бог тобі суддя! — лише зітхнув Нестор. — Якщо люди жорстокі, він один милосердний…

«Він злочинець!» — ще довго озивалось у ньому оте звинувачення.

Незадовго до її смерті, він отримав від неї листа. Першим природнім рухом було бажання порвати не читаючи, але якась сила застерегла від цього.

«Милий мій, Несторку! Прости мене, заради бога! Я не розумію, що зі мною вони тоді зробили… Ти ж не винен, і це прекрасно знаєш… Я винна у всьому, у твоїх і своїх муках, у наших стражданнях… Ти за ґратами, а я у клітці, тісній клітці. Все роблю, аби домогтись перегляду справи, але кругом стіни, високі, непробивні мури! Єдина, остання надія на Борина з „Літературки“, та щось він довго мовчить… Ти вір, я кохаю тебе, тебе єдиного, і молю — прости, коли зможеш…»

Прочитавши, вирішив не відповідати. Та що більше думав, то сильнішало бажання з'ясувати детальніше, що таки сталося, яким чином вони змусили її лжесвідчити?.. Хто ж вислідив, що вони того вечора пішли до ставу. Певно, що бачив отой «сексот», що поміж ними відбулося…

Минали дні. Нестор усвідомив, що простив, написав листа і попросив приїхати до нього, та було вже запізно… Тепер же, за її земні страждання, ще й поховали на викопі, як худобину…

Хлопець закінчив молитву й важко зітхнув.

— Прийми, Господи, душу раби твоєї у лоно своє, де всі святі спочивають. Прости їй усі вільні й невільні прогрішення… Спи, дитинко! Нехай земля буде тобі пером, і дух твій не знає гонінь… А винні, повір мені, заплатять нам за все. Амінь!

20

Надійка розплющила очі. Якусь хвилю дивилась у стелю, на якій м'якою сепією ряботів одсвіт, забарвленої сонячним промінням, води невеличкого басейну й незвідане блаженство наповнило пругкістю все її єство.

Спустила з ліжка ноги, стулила їх докупи: обидві були однакові — набряк у місці вивиху розійшовся і лише подряпини та збляклі синяки нагадували про вчорашній день.

Безгучно ступаючи по м’якому килимі, підійшла до широкого вікна. Поглянула на зелені хвилі лісів, що піднімались на косогори, спускались у лощини, стояли фортечними стінами над піщаними ярами й котились аж до обрію. Подекуди, на суцільних шматках смарагдового гаптування, вкрапленнями рубіну, зблискували невеличкі свічада лісових озерців.

«Райська місцина… Справжній Едем, — мліє у захоплені від побаченого. — І, мабуть, не лише поклик предків спонукав Нестора спорудити тут свій дім, а скоріше усього непереборне бажання злитись воєдино з оцим зеленим океаном, аби повсякчас відчувати себе частинкою цього дивосвіту».

Дівчина всміхнулась отаким незвичним думкам, навіяним красою лісу, млосно, з хрускотом потягнулась, прибрала з канапи постіль і заховала у комоді. Тоді підв’язала лангету й пішла сходами вниз.

— Вже прокинулась, донечко? — зустріла її баба Софійка. — Як нога, не болить?

— Ні, бабцю!

— Зайди, — прочинила до ванної кімнати двері. — Сідай, розмотуй, нехай я

1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жартівники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жартівники"