Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

— Розслідування ще не завершене,— пояснив я,— але ми знаємо, що принц отримував листи, які попереджали, що його життю загрожує небезпека. Ці листи залишили в його кімнаті тут, у палаці.

Старий раптом пожвавішав.

— Отже, ви вважаєте, що сліди ведуть сюди? У Самбалпур?

Цей напружений вигук викликав приступ кашлю. Він зігнувся, слуга кинувся йому на допомогу, але магараджа помахав, щоб той відійшов.

— Цілком можливо.

— Ви можете знайти цих людей?

— Ваша Високосте! — запротестував диван.— Британці не мають тут юрисдикції. Боюсь, їхнє втручання може стати неприємним прецедентом. До того ж майор Бхардвадж працює над схожою версією і вже заарештував підозрюваного.

Поруч із магараджею полковник Арора переступав із ноги на ногу, немов його приголомшили новини. Я зустрівся з ним поглядом, і на мить здалося, що я можу прочитати його думки.

— Якщо дозволите, Ваша Високосте,— вступив у розмову він.— Як я зрозумів, капітан Віндгем — колишній детектив Скотленд-Ярду, і зараз він у відпустці. Може, він зможе поділитись із нами інформацією суто як приватна особа? Чи застосувати свій досвід як, скажімо, консультант майора Бхардваджа і його офіцерів?

Магараджа мовчав, але його емоції легко можна було зрозуміти з виразу обличчя. На саму думку про втручання британців у внутрішні справи його королівства він ладен був накласти анафему, але справа стосувалася вбивства сина, тож звичні правила тут не працювали. До того ж пролунали два магічні слова — Скотленд-Ярд. Не перестаю дивуватись, якого значення надають цьому закладу люди, мало не вклоняючись тим, хто в ньому працює, як колись дикі тубільці вклонялися знахарям. Та я не скаржуся.

Він прочистив горло.

— Ми вважаємо за доцільне запросити капітана та його колегу, звісно, не відмовляти в консультації, якщо таким буде його бажання, майору Бхардваджу як приватній особі. Ми, зі свого боку, вважатимемо це великою послугою королівству і забезпечимо все необхідне капітану і сержанту під час їхнього в нас перебування.

— Мені потрібен дозвіл допитувати людей, Ваша Високосте,— сказав я.— За згодою ваших офіцерів, звісно.

Щось привернуло мою увагу. Відблиск світла крізь зачинене вікно над гобеленом. Секундний спалах, і все заспокоїлося.

Диван рішуче похитав головою:

— Це абсолютно неможли...

Та магараджа його обірвав:

— Ви маєте свободу дій, капітане, включаючи право допитувати всіх, кого вважаєте за потрібне.

— У такому разі ми із сержантом раді будемо вам допомогти чим зможемо, Ваша Високосте.

Він криво посміхнувся посірілими губами.

— Домовилися. Полковник Арора проведе вас до ваших покоїв і виконуватиме обов’язки зв’язкового з потрібними офіційними особами. Сподіваюся, капітане, ви швидко відшукаєте правду. Часу обмаль. Часто навіть менше, ніж нам здається.

Чотирнадцять

— Так, я теж про це подумав,— кивнув ад’ютант.— Що скажете, містере Кармайкле?

Обличчя посла видавало, що в ньому борються суперечливі емоції. Вони з полковником перезирнулися.

— Капітане, можна сказати вам кілька слів наодинці? — І повернувся до ад’ютанта.— Кімнату, будь ласка, полковнику,— сказав він імперативним тоном представника Міністерства іноземних справ.

Арора кивнув і відчинив двері до приймальні. Я зайшов усередину за Кармайклом.

— Зачиніть, будь ласка, двері,— сказав він, залишаючись стояти до мене спиною. Кілька секунд він так і стояв, барабанячи пальцями по столу. Тоді обернувся. Немов на десять років постарішав.— Мушу зізнатися, капітане,— почав він,— усе це дуже несподівано. Спочатку ваш неочікуваний приїзд, тепер це.

— Ви щось хочете мені сказати, містере Кармайкле? — запитав я.

На мить він завагався.

— Я сподівався уникнути цього, але враховуючи обставини, що склалися...— Він витягнув із кишені відпрасовану хустинку і промокнув лоба.— Мушу відкрити вам дислокацію, так би мовити. Королівський двір — небезпечне місце, Віндгеме. Політики тут візантійські. Об’єкт відданості може змінитися напрочуд швидко. А щодо вбивства ювраджа, боюся, гра може стати ще більш безжальною.

— Ви так кажете, немов то банда піратів,— розреготався я,— а не правителі одного з надійних союзників Індії.

Тут за стіною щось зашаруділо, і погляд Кармайкла негайно обернувся туди. Він пополотнів.

— Послухайте мене, капітане,— перейшов він на шепіт.— Юврадж не перший член родини, який загинув наглою смертю. Будьте обережніше з тими, кому довіряєте.

Із цими словами він підійшов до дверей, відчинив їх і помахав Банерджі та Арорі, щоб ті підійшли.

— З вашого дозволу, джентльмени,— сказав він,— я мушу повертатися. Потрібно надіслати в Калькутту телеграму і повідомити про останні зміни.— Він повернувся до ад’ютанта.— Сподіваюся, що ви, полковнику, простежите, щоб капітан і сержант повернулися до посольства увечері. Моя дружина з нетерпінням чекає на зустріч із калькуттськими друзями.

— Не сумнівайтеся, містере Кармайкле,— відповів Арора,— я подбаю, щоб капітан Віндгем і сержант Банерджі повернулися до вас о шостій.

Кармайкл кивнув мені, повернувся і вийшов із виглядом людини, якій на плечі звалилися усі турботи імперії.

— Отже, з чого бажаєте розпочати? — поцікавився ад’ютант.

— Може, розкажете про майора Бхардваджа, про якого згадував диван? — запропонував я.

— Він голова місцевої міліції,— охоче почав той,— по суті, начальник поліції. Але нехай вас його ранг не вводить в оману, капітане. Цей чоловік отримав військову підготовку.

— Добре виконує свою роботу?

— Добре заарештовує людей. А от чи правильні то люди, залежить від його припущень.

— Нам знадобиться кабінет,— сказав я, обміркувавши його відповідь.— Якесь приватне місце для роботи. Бажано не в одному будинку з майором Бхардваджем та його людьми; і недалеко від палацу, якщо можна.

— Жодних проблем. У Самбалпурі все, що хоч трохи важливе, розташовується поблизу від палацу... крім алмазних копалень, звісно. Вони за тридцять миль звідси. Ходімо, знайдемо вам підходящу кімнату.

Він повів нас по палацу і вивів у такий бездоганний сад, що той і Версаля не посоромив би. Арора пішов по стежці, посиланій гравієм, яка перерізала бездоганні лужки.

— Ґулааб Бхаван, будинок державної адміністрації,— пояснив він,— розташований на іншому боці саду. Іти не довго.

Схоже, сади мали популярність. На зеленій траві розмістилися кілька англійок поважного вигляду в накрохмаленій формі, біля кожної крутилася ціла група індійських дітлахів. Були й такі, що сиділи на ослінчиках, читали своїм підопічним. Ще більше розгулювало стежками, кожну супроводжував служник-чоловік у смарагдово-зеленій формі та чималому тюрбані, кожна штовхала перед собою великий візок.

— Королівські нащадки,— прокоментував Арора.— За останніми підрахунками