Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

А відчинивши, м’яко всміхнулася Джованні й відсунулась, пропускаючи його до спальні. Від його лукавого погляду, який потеплішав миттєво, коли старший Соретті побачив, що я в самому лише рушнику, я зашарілася. Тоні, хай тобі грець, я ж навіть не встигла вдіти халат!

Та всю увагу Великий Джо зосередив на синові, дякувати Богу!

— Учора ти поводився неприпустимо!
— Що я мав вдіяти? — розвів бос руками, сердито зиркнувши на мене. — Це стерво геть знахабніло! Нащо всі перлись аж сюди? Нехай збирала б їх в ресторані, бажано — в чужому...

— Я теж не в захваті від цього, — погодився Джованні. — Та вона вчиняє, як їй заманеться, ти ж її знаєш! І це її вечір, ми повинні ставитись до її бажань з розумінням, сину, це ж більше не повториться.

— Ну звісно! Хто ж цю figlia di puttana* вдруге заміж візьме! — пирхнув Тоні.

Батько не оцінив його дещо специфічне — й сповнене ненависті — почуття гумору. Склав губи в тонку невдоволену риску й за хвилину, здійнявши руку в характерному розлюченому жесті, стуливши разом три пальці, вилив на сина настільки запальний потік лайливих слів італійською, що я обмахнулася долонькою. Хто ж знав, наскільки гаряче спостерігати за цим наживо! Не маючи снаги відвести погляду від Великого Джо, я дивилась на нього немов зачудована.

— Почекай хвилин п’ять й скинь рушника, — просичав молодший Соретті.

— Даруй, що? — збентежено перепитала я.

Та він вже вв’язався в суперечку, й волав не менш бурхливо аніж його батько. Тепер замість зніченого ховрашка переді мною був розлючений хижак з темними як ніч очима. Ой лишенько! Оце він такий небезпечний й привабливий? Раніше я цього не помічала! Добре, не настільки, та засвідчувала, що він чарівний.

Покусуючи пучку великого пальця, я переводила погляд з одного Соретті на іншого й визнавала: це видовище відвертіше за порно. Та у мільйон разів цікавіше за «Титанік», хоч я й не розуміла жодного слова, які сипалися дощем з ротів обох: батька та сина.

На жаль, бос таки вимагав моєї участі — опустивши руку, смикнув легенько за край рушника. Він не піддався. За час навчання в коледжі я насобачилася замотувати його так, щоб навіть при ядерному вибуху мої цицьки лишалися прикритими. А намагання Тоні у порівнянні з цим лише крихітна перепона.

Та він не полишав своїх спроб й далі комашився біля мого задка, а враховуючи те, що я навіть білизну не вдягнула, це мене аж ніяк не тішило. Довелося стусонути його ліктем, щоб вгамувався швидше.

Зойкнувши, бос відступив на крок, проте кричати не припинив. Та в нього навіть голос не здригнувся! Оце сила характеру й звички! Та час мені вже втрутитись, мабуть.

— Гм, пане Соретті… — кахикнувши, промимрила я. Ніхто не звернув на мене уваги. Довелося додати гучності. — Я хотіла дещо сказати, — знову повний нуль. Я ніби зверталася до торнадо, який на шаленій швидкості насувався на мене. — Агов, шановні! Ви ще не втомилися? В мене від вашого лементу ледь не позакладало у вухах! І це, звісно, неперевершене видовище, та, може, ви вислухаєте бляха свідка?! Бо я бачила, як той тип учора, перед тим як навмисно споїти Тоні, розмовляв з нареченим, котрий, мабуть, дав йому вказівки, що потрібно зробити. Петра сама влаштувала диверсію. Певно, грошей не вистачило на пристойний гурт, — нехай пробачать мені ті музики, — ось вона й вирішила розважити гостей виступом цього довбня, який купився!

Я готувалася до будь-якої реакції — коли вигадуєш відмазку нашвидкуруч, можна очікувати у відповідь чого завгодно, — та була певна, Джованні почне допитували мене, чи справді я це бачила.

Аж ні.

Він неохоче припинив сваритися й тепер не менш збентежений за Тоні, глипав на мене.

Я знов кахикнула та змусила себе не опускати очі, щоб не здаватися винною.

— А ти й справді бовдур, сину, — нарешті промовив він.

Тоні все ще скреготав зубами, проте погодився, кивнувши.

— Так і є. Невже тебе це дивує?
— Ні, анітрохи. Сподіваюся, до вечора ти порозумнішаєш. Хоча надії мало. Вибач за цей вибух, Елізабет, я трохи втратив самовладання, — тепер Великий Джо звернувся до мене.

— Та нічого, — відмахнулася я. — Я теж все ще сердита на нього.

Бос ображено випнув губи. Та зберігав мовчання, принаймні, поки його батько піде. Це сталося десь за хвилину — на щастя, в нього був запланований клінінг, і як раз приїхали люди з агентства, тож ми з босом знов залишились наодинці.

— Отакої! Бессі Болтон — професійна брехуха! — не приховуючи іронічного здивування, сказав Соретті. — Ти ж нічого не бачила, еге ж?

— Хіба ми були в суді, а я — під присягою? — знизала я плечима, попростувавши до сумки, в якій зберігалася запасна білизна й інший одяг. — Ти ідіот, Тоні, а я в черговий раз тебе врятувала.

— Вельми вдячний тобі, любонько, — хоч це й було дещо саркастично, так все ж звучало щиро. — Я твій боржник. Що ти хочеш за це? Може, справді поїдемо? Додому, на Мангеттен.

Понишпоривши в сумці — та намагаючись при цьому не нахилятися надто сильно, щоб не засвітити Тоні нічого з того, за що він не платив, — й діставши звідти чорні мереживні трусики, з ними в руці я й розвернулася до боса.

— Знущаєшся? Поїхати? Й лишити стерво святкувати спокійно?

Попри лиховісну посмішку, яка викривила його губи, Соретті не відступав.

— А чому ні? Так в мене менше шансів облажатись.
— О, то я дарма дозволила запакувати себе в «Прада»?

— Чому ж? Ти виглядаєш приголомшливо.

— Тоні, зараз я гола. Майже.

Розпусний погляд карих очей ковзнув по моєму тілу, натякаючи, що він прекрасно розуміє це. Й мріє, щоб рушник зненацька впав, чого, звісно, ніколи не станеться.

— Тобі личить усе, Ліззі.

Закотивши очі, я похитала головою.

— Платиш ти, тож тобі й вирішувати, та я б лишилася. Й влаштувала білявій курві пекло.

— То ти маєш план? — зацікавився він, відірвавшись від рушникового вузла в мене на грудях, який гіпнозував ще тим порочним поглядом.