Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Скільки тобі років? Просто цікаво. — Пояснює на мій здивований погляд.
Від чаю Марк відмовився, посадив мене на стілець, щоб сісти навпроти.
— Двадцять. — Відповідаю, а всередині кавардак справжній. Досі не можу повірити, що він тут приїхав говорити зі мною. Про що? Невже йому не все однозначно?
— Моя студентка, значить?
— Я не знала, що ти там викладаєш, — кажу, ніби виправдовуючись, і додаю впевненіше, — я взагалі не знала, що ти викладаєш, ти ж аналітик! — сплескую руками, ніби пояснюю елементарщину.
— Так, аналітик. І викладаю аналітику. Шість годин на тиждень – небагато, заразом і теорію згадую. Кожен має своє хобі. — Схиляє голову на бік, а я розгублена. Адже про це не подумала. Чому, власне, людина, яка працює аналітиком, не може викладати аналітику? Лише тому, що це не є типовим?
— Перевіряти купу зошитів? Сумнівне задоволення, — підводжу брову, намагаючись викрити.
— Розкусила, — посміхається він, — Після аспірантури мені запропонували постійну посаду на кафедрі, я погодився. А потім декан звів мене з моїм першим замовником. Він познайомив, а я вчепився та обійшов конкурентів. От і завис тепер. — Дивлюся на нього і розумію: все так.
— Надовго? — питаю з напускною байдужістю. З напускною, бо мене цікавить буквально все у житті Марка, хоча цікавити не повинно.
— Боря Петрович шукає мені заміну вже третій місяць, — усміхається Марк.
— Мабуть, у нього дивовижні відмовки.
— І це також. Але я не тисну, мені справді подобаються ці бовдури.
На душі кішки шкребуть. А чого я, власне, чекала? Все стало зрозуміло ще в аудиторії. Нині він просто розповів мені свою історію, пояснив, допоміг зрозуміти. І я за це вдячна, адже він не зобов'язаний.
Звичайно, я хотіла б бути з ним і те запрошення до ресторану було для мене не лише прямою заявою про побачення, а й бажанням спробувати зі мною щось постійне. Не шлюб і дітей, звичайно, але зустрічі та розмови. І незважаючи на те, що все це за рамками для мене дозволеного, я як дівчина відмовити собі в мріях не можу. Сам факт, що я можу сподобатися комусь просто так, спробувати те, що доступне іншим: відповідати на смс-ки ночами і погоджуватися на похід до ресторану, кокетувати... Примушує мене відчути себе... звичайною. Для мене це багато.
А зараз приходить розуміння, що на краще. Це, напевно, на краще. Доля знає, як правильно. І це клацання по носі я повинна прийняти. Зрозуміти, що навіть всесвіт погоджується з моїм батьком. Так буде краще. Так не буде проблем у Марка, так я уникну зайвих батьківських підозр і так я не зможу закохатися. Адже все мало закінчитися ще в Австрійському готелі, потім у готелі при аеропорту, потім біля мого під'їзду. І не закінчилося досі.
— Це щось для тебе змінює? — він бере мою ліву руку і перевертає долонею вгору, заспокійливо погладжує великим пальцем своєї руки.
— Звісно! Ти мій професор, Марк! — видихаю, беру чашку в праву долоню і застигаю, коли бачу, як Марк кусає пучку мого безіменного пальця.
Я знову відчуваю це: його очі затягують, ми знемагаємо від спраги і в нас знову одне джерело на двох. І я хочу поділити його.
— Звучить дуже сексуально, чи не знаходиш?
О, так, дуже… Господи, про що ми говорили?
— Я намагаюся не думати про це… — відповідаю пошепки, а він підводиться зі стільця.
Його руки лягають на мої стегна, стискають із силою. Моє дихання збивається, але він не щадить. Нахиляється дуже близько до моїх губ, але торкається лише куточка. А я… я божеволію від відчуттів. Марк веде губами по щоці, захоплює мочку вуха, і я не в силах стримати стогін.
«Все мало закінчитися ще…» — намагаюся зачепитися за думку. Кручу головою з боку в бік, щось бурмочу плутано: «Марк, будь ласка, ми не повинні…» Слова переривають поцілунки, на які я не можу не реагувати, не можу відмовити собі в бажанні, не відповідати на його вогонь, не можу…
Марк не допомагає, дражнить покусуючи мої губи, а потім зцілює, заліковує, вибачається за таку солодку грубість і шепоче. Шепче, немов сам диявол задоволення:
— А ти подумай, Вишня. Подумай, яка сексуальна ти в моїх руках. Моя ніжна дівчинка.
І я більше не здатна стримуватись. Це ніби сильніше за мене. Хочу знову відкривати нову себе у його руках. Нову чи Справжню?
Ці відчуття з ним… Наче я вмираю і тільки його руки здатні допомогти мені. Я не здатна відмовитися ... Не зараз ... Всього ще один разочок, а потім точно все. Точно точно…
— Дивитимуся на тебе на парі і уявлятиму... Не знав, що мене почне заводити професорська тема.
— Правда? І зараз заводить? — повертаю голову і прикушую його підборіддя.
— Мене заводиш ти, — практично ричить. — Чорт, хотів же все по-людськи!
Мій бірюзовий светр летить кудись убік, його рука торкається низу мого живота, поки друга, заплутуючись у волоссі, притискає ще ближче до губ, від яких мене зараз ніщо не може відірвати.
Я хочу його... Як сильно хочу...
Мої руки з шиї Марка переміщаються на вилиці, і мені раптом стає його мало.
Хочу відчувати більше.
Дорогі мої читачі, вітаю!
Вітаю кожного, дякую, що читаєте.
Це моя перша книга і відчуття, прямо як у Таї в цьому розділі, особливо гострі та хвилюючі;)
Поділіться своїми думками. Як вважаєте, що буде далі? Чого чекаєте від головних героїв? Рада поговорити з Вами!
Книга вже дописана повністю, але мені цікаво дізнатися, чи одну хвилю ми з вами підхопили?
Ціную кожного, Ваша Рошаль♡
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По секрету твоя, Рошаль Шантьє», після закриття браузера.