Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

"Звичайно, пішли в ресторан, тільки давай візьмемо столик на іншому кінці всесвіту, щоб нас ніхто не побачив!" - Ні, вже. Краще ніяк.

З Аріною прощаємось біля воріт університету. Вона сідає в автобус, а мені в інший бік. І я вирішую прогулятись.

Сонце відблисками лягає на сніг, малюючи хитромудрі візерунки, яскраво відбивається і дивиться на перехожих. Я посміхаюсь. Так, у моєму житті багато складнощів, але є і хороше. Арінка здається щирою та дуже доброю. І можливо, у мене нарешті з'явиться справжній друг!

У Чернігові ми були близькі з Дашею, але нещодавно вона вийшла заміж та переїхала з чоловіком до Таїланду. Ми списувалися кілька разів на тиждень близько трьох місяців, але незабаром у неї з'явилися нові знайомства, а у мене переїзд. Зараз ми спілкуємось, але набагато рідше і без дрібних подробиць. Наші бесіди все частіше нагадують спілкування заради минулої дружби. І це, напевно, нормально, коли шляхи розходяться, але трохи сумно.

Підходжу до під'їзду, дістаю ключі та прикладаю магніт.

— Поговоримо? — звучить позаду. Здригаюсь від несподіванки, ключі випадають із рук. Надто нервовий день.

— Марк, — видихаю, обертаючись. Він піднімає ключі та відчиняє двері. Ліфт рухається неймовірно повільно і здається, тут дуже тісно для нас двох, а я, попри роздуми про мого батька та порочний зв'язок з викладачем, мрію скоротити відстань до максимального мінімуму.

— Чай? — питаю, повісивши верхній одяг у шафу.