Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

- Так, дружба між нами цілком можлива, - я вивернула його слова по-своєму.

Напружена робота думок відобразилася в зосереджених очах віконта.

- Я прошу вас лише про один поцілунок! - врешті вимовив Антуан, молитовно склавши руки з таким виглядом, наче помирає з голоду на узбіччі дороги десь біля брудної канави, а я, жорстока, шкодую йому шматка хліба та ковтка води.

Моє терпіння все ж лопнуло як мильна бульбашка і з награним обуренням я вигукнула:

- Та як ви смієте принижувати мене подібними проханнями!

Момент був украй зручним, щоб демонстративно образитися та піти, що я й зробила, розвернувшись на підборах та гордо попрямувавши назад до палацу. Але Антуан здивував: обігнав швидким кроком, схопив мене за зап'ястя і, доки я розгублено кліпала очима, притиснув мої руки до дерев'яної різьбленої решітки альтанки, привалившись зверху. Я відчула, як в мою спину вп’ялась колючка від шипшини та скривилася від болю. Але мій кавалер не звернув увагу на подібні дрібниці й нахилився, щоб поцілувати.

Я замотала головою і смикнула руки, спробувавши звільнити їх з полону, але віконт тримав напрочуд міцно. Хоча й дещо відхилився, не очікуючи моєї відсічі.

- Ти думаєш можна ось так просто наді мною насміхатися, змушуючи ставати на коліна? - прошипів він, роздуваючи ніздрі. У його голосі з'явилися металеві нотки, а погляд став важким і гострим як лезо ножа.

Страх накотив на мене хвилею, а серце запекло забилося в грудях.