Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

Наступна пара пройшла, як завжди. Ось тільки швидко закінчилася. Точніше – це мені хотілося, щоб вона тривала вічність, адже тоді ББП ніколи б не настала. Ех мрії, мрії...

Я швидко відкрила свою шафку в роздягальні і витягла  стареньку форму - вільні чорні штани, стягнуті гумками знизу, і безформна сорочка такого ж кольору. Насправді це був чоловічий варіант форми невеликого розміру. Дівчата ж носили еластичні рейтузи, і приталені майки - до спортивної форми виставлялися лише загальні вимоги, і тут кожен міг виділитися в міру своєї фантазії та фінансових можливостей.

Практичні заняття з Базової бойової підготовки проходили на магічному полігоні, огородженому всілякими щитами - для цілителів, загалом і непотрібних. У нас ББП читалася "для галочки", бо Арата вже більше ніж сто років ні з ким не воювала і, хвала Всевидячому, воювати не збиралася. Але цілителі все одно вважалися військовозобов'язаними, а отже, ази бою знати повинні були.

На мій же сором і ганьбу, навіть це "для галочки" було для мене непосильно...

І ось закінчилася остання хвилина до початку пари - і двері відчинилися. Викладач не запізнився навіть на секунду. Але замість одного увійшли двоє чоловіків. З лордом Леєм був Габріель. І навіщо його тільки принесла нелегка! Я сподівалася не бачитися з ним до наступної сесії.

Габріель тут же знайшов мене в натовпі спудеїв і насмішкувато зігнув брову. Форма моя припала не до смаку? Що ж, мене його думка навряд чи дуже турбує. І все ж, коли погляд чоловіка на мить зачепився за декольте та круті стегна Франчески, я відчула неприємний укол... Ревнощі? Та ні, роздратування. Точно, агресія і роздратування. А краще, як там казала Бекка? - холодна бойова лють? Так-так, це саме вона.

Ректор відрекомендував нового викладача і повідомив, що іноді навідуватиметься до нас для особистого контролю. Потім заглянув в журнал, оцінюючи показники успішності:

- Містрес Франческа Вудвольф? - навмання тицьнув пальцем у список. Франческа, широко вильнувши стегнами, випливла вперед і прикипіла поглядом до Ректора, невинно махаючи віями. Хоч би не злетіла! - Ви ж із аристократичного роду? Дуже шкода, що у вас стоїть лише "задовільно". Вийдіть на середину арени та приготуйтесь.

Габріель став навпроти Франчески і послав у її бік невеликий фаєрбол. Дівчина розгубилася, але один із вбудованих у її форму артефактів поглинув потік вогню, проте адептка таки плюхнулася на попу. Щоправда, з такою подушкою безпеки їй нічого не загрожувало.

- Ви цілі? - перебільшено схвильовано поцікавився Габріель.

- Вдарилася трохи, - млосно закотила очі Франческа. - Боюся, сама не зможу дістатися до трибун.

- Лорд Лей? Будьте так люб'язні, допоможіть містрес Франчесці, - сам Габріель уже схилився над відомчими записами. - Містрес Варвара Лаурська?

Ще одна аристократка вийшла на ристалище. Варвара була худорлява, але приваблива, з морськими очима і розкішним русявим волоссям, зібраним у товсту косу. Вона була розумною, скромною, тихою. Більше я нічого про неї не знала, тому що вона мало з ким спілкувалася і трималася відокремлено.

Варвара приготувалася підтвердити свою тверду "четвірку".

Габріель уважно стежив за дівчиною, і, коли та була готовою, кинув несильний енергетичний заряд – Варвара відбила. Крижаний спис - Варвара поставила щит. Силовий імпульс – знову щит. Тоді Габріель ускладнив і направив у дівчину джгут води, роздвоївши його біля самого обличчя адептки, підчепивши другим кінцем за ногу. Я легко розгадала маневр Ректора, тому що нестачу сили доводилося компенсувати уважністю до плетінь... Варвара ж хитрощі пропустила і впала, піднявши хмару пилу, але швидко сіла, здивовано заплескавши віями. Це виглядало дуже мило та  безпосередньо. Ніякої награності та фальші. Потім дівчина засміялася - я навіть замилувалася. Габріель також усміхнувся у відповідь.

Я б на його місці теж усміхнулася б, але реакція чоловіка мене неприємно зачепила. Зовсім трішечки.

Загалом я намагалася зрозуміти, що стоїть за цією перевіркою і чи дійде справа до мене. Я не зможу ні стегнами виляти, як Франческа, ні відбиватися, як Варвара.

Наврочила. Наступним прозвучало моє ім'я.

- Містрес Анна Чаус? Ваша черга, прошу, - губи Габріеля здригнулися в швидкоплинній посмішці. - Ви повністю завалили іспит чи тут помилка?

Я страшенно хвилювалася, але коли вийшла на ристалище і глянула в очі чоловікові, то раптом зрозуміла: я можу його полюбити чи зненавидіти, але боятися я ніколи його не буду.

- Ні, лорд Габріель. Ваші папери не брешуть.

- З побаченого за сьогодні я можу дійти невтішного висновку, що до цього предмета у цілителів несерйозне ставлення. Але у вас єдиної незадовільно. Щиро кажучи, нападати на вас навіть страшно. Атакуйте мене!

Атакувати!? Мій мозок миттєво перемикнувся на нове завдання, відкинув усі доступні варіанти захисту, замінюючи їх атакуючими заклинаннями. О! Їх я знала багато! Але всі вони були мені недоступні - силами не вийшла.

Які в мене були переваги? Та ніяких! Хіба що я бачила супротивника голим. Тільки чим це зараз мені допоможе. Хоча...

Я повністю відкрила свій магічний потенціал і майже весь направила на заклинання світла - блиснув короткий, але дуже яскравий, сліпучий спалах. Навіть усі глядачі на трибунах схопилися за очі – повноцінно бачити вони зможуть лише за кілька хвилин.

В цей час я підбігла до супротивника, а далі розраховувала діяти за ситуацією - не знаю, ну хоч ляпас зарядити. Я вже сьогодні он  практикувалася.

Тільки цей самий супротивник не зреагував ніяк. Мені здалося, він навіть не моргнув. Його розслаблена поза не змінилася, він тільки усміхнувся ширше і погляд його ніби потеплішав.

Я ж різко зупинилася, ледь не врізавшись чоловікові в груди. Звичайно, будь-яке рукоприкладство довелося скасувати, як неперспективне і потенційно небезпечне для мене самої. Ні, Габріель навряд чи здачу захоче дати, все ж таки не першокурсник. Але руку я про чоловіка травмувати можу легко, з моїм-то везінням. Довелося діяти експромтом та жалюгідними залишками сили, яких вистачило лише на легке заклинання повітря. І я слабким, прохолодним вітерцем пірнула чоловікові за комір і легенько торкнулася його старої рани, викликаючи несильний больовий імпульс, не завдаючи реального болю, а лише позначаючи, що можу його завдати. Звичайно, тут же пошкодувала про скоєне, і, щоб якось вибачитись, невагомим повітряним дотиком доторкнулася до його живота, торса, прогулялася по шиї і злегка цапнула за вухо. При цьому у самої перед очима стояв образ напівоголеного чоловіка, на шкірі якого танцювало полум'я каміна.