Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

У машині знову мовчали. Гордій ніби замкнувся у собі, немов соромився виявленої ніжності. Чому з ним так тяжко? Начебто такий на вигляд весь із себе супер-чоловік, а таких комах великих у голові поселив.

Лола ж бачила, що його вабить до неї, але зовні він виявляв це дуже рідко. Власне, тільки коли відчував, що вона починає віддалятися. Коли вона була готова піти, не оглядаючись.

Але в моменти, коли Лола хотіла б від нього ніжності, уваги, він починав будувати із себе пересиченого мудака, який тільки й може грати на почуттях інших.

Коли під'їхали до її будинку, Гордій повернувся до Лоли й уважно глянув у вічі.

- Мені треба буде поїхати. На кілька тижнів.

Приголомшив. Можна подумати, що Лола вимагала звіту. Але їй було приємно, що він попередив.

- Можемо зустрітися післязавтра перед моїм від'їздом. Ти як?

Він серйозно? Запитує? Раніше були лише накази.

- Так, звичайно зможу, - відповіла дівчина, боячись, що Гордій передумає.

- Добре, тоді я заїду. Напишу, о котрій.

І, нахилившись, коротко чмокнув Лолу в кінчик носа.

- Біжи, лялечка. Відпочивай.

***

Інка не могла заспокоїтись. Вона вирувала все сильніше. Лола розповіла їй про те, що сталося у клубі. Власне, про клуб теж довелося розповісти. Адже Гордій начебто не давав вказівок, що це конфіденційна інформація.

- Ні, ну який виродок! - по п'ятому колу починала подруга. - Тобто, довести тебе до непритомності, причому під час сексу, практично зґвалтувавши, потім кинути - і при цьому залишитися на кшталт білим і пухнастим!

Вони, як завжди, влаштували посиденьки у Лоли на кухні. Вона вже пошкодувала, що розповіла. Але Інна була єдиною близькою людиною, і від неї не було секретів. А Лолі дуже хотілося обговорити подію. Важко було тримати все у собі. А з ким це можна обговорити? Не на роботі ж!

Але, з іншого боку, дівчині було неприємно, що поливають брудом її коханого чоловіка. Хоча в глибині душі вона розуміла правильність обурення Інни. Тому що була ще трохи ображена на Гордія.

- Ну почекай, він же сказав, що затулив екран!

- А сказати тобі про це? Не варіант? Чи обов'язково треба провчити?

- Ну, я ж теж йому правду не сказала!

- Ну і що? Ти у стресі була!

Лола промовчала. Їй не було чим крити.

- Коротше, козел - він і в Африці козел! Не зустрічалася б ти з ним більше. Я ж тебе попереджала, що нічого хорошого не буде.

- Та нічого ж не сталося! Ну що ти справді! Ну, просто непорозуміння.

- Це твій Гордій - одне суцільне непорозуміння. Не мужик, а тьху...

Інна казала, як бабуся на лавці. Їй хотілося захистити подругу. Але Лола вже ступила на небезпечну стежку, і куди вона приведе – ніхто не знав.

- Інне, я тебе прошу, заспокойся, - вже майже благала Лола.

Вона організувала вечерю нашвидкуруч, хоча було вже досить пізно. Але може смакоти, приготовані професійною рукою, згладять бойовий настрій подруги.

- Коротше, ти післязавтра до нього не їдь. Нехай дме у своє відрядження. Скучиться за тобою. Дивишся, і в ігри свої безглузді грати забуде.

- А може, він і мене забуде... - невпевнено промовила закохана дівчина. - Повернеться, але не до мене... Навіщо я йому взагалі така потрібна?

- Ти, люба моя, у собі не сумнівайся. Залиш ці комплекси на глибоку старість. А зараз піди подивись на себе в дзеркало, підніми ніс і згадай, що ти себе теж не на смітнику знайшла. Нема чого перед цим гондоном на задніх лапках бігати!

Ось знову нове прізвисько. За годину розмови Інна жодного разу не повторилася, назвавши Гордея всіма можливими, здавалося б, лайками. Але все одно знаходила все нові та нові.

- Тобі добре говорити! Ти дівчина з вільним серцем та думками.

- Ну так і ти звільни!

Лола заперечливо захитала головою.

- Ні не можу. Вже пробувала. Навіть коли сильно ображена на нього вранці була, все одно знала, що якщо покличе – побіжу. Хвора, так?

Лола чекала на спростування своїх слів, хотіла, щоб подруга підтримала. Але та лише з жалем дивилася, наче на вбогу.

- Гаразд, справа твоя, - нарешті поговорила. - Вечеряти давай.

***

У понеділок Лола вискочила з кухні ресторанчика, щоб забігти перекинутися парою слів із дівчатами з бухгалтерії. Якщо чесно, то вона сподівалася на дві речі: дізнатися щось нове про Гордія або, що ще краще, якби випадково зустріти його. Дівчата, яких було троє, завжди із задоволенням балакали з Лолою, бо вона ніколи не приходила з порожніми руками. То пиріжки, то тістечка, то булочки. Саме воно до чаю і до попліткувати.

- О, Лолик, заходь! - Зраділа Світуля, що сиділа під вікном. - Ти надовго? Чайку поп'єш?

- Та не відмовилася б! Бо сьогодні якийсь день метушний. Багато замовлень і все різне. Цілий день крутилися.

Тамара Петрівна, головний бухгалтер, якій було трохи за сорок, але яку всі іменували не інакше, як на ім'я та по батькові, ласкаво посміхнулася Лолі.

- Ну, так ставь тоді чайник. Ти тут уже як у себе вдома.

Жінка була дуже добра, світла якась. Прям не для такої посади. Хоча в колективі говорили, що це лише зовні. І у дружній обстановці. А ось коли справа стосувалася фінансів, ось тут за оманливо м'якою зовнішністю виявлявся внутрішній стрижень і жорстка, майже акуляча, хватка.

- Добре, звичайно, а ви поки що закінчуйте.

Третя господиня кабінету, Наташа, була досить строгою панночкою. Завжди манірно одягалася, рідко раділа, але фахівцем вважалася висококласним, хоча їй тільки недавно виповнилося двадцять вісім. З особистим життям у неї поки що не складалося, хоча за всієї своєї зовнішньої недоступності вона була дуже романтичною натурою. І як правило всі плітки, що ходили в колективі, ніколи не проходили повз Наташу.

Лола була наймолодшою ​​з усіх них.

Наталя взялася допомагати організувати посиденьки. Вони почали виставляти чашки на Наташин стіл, Лола сьогодні принесла ватрушки.

- Ти знову з горою вуглеводів? - пригнічено спитала схильна до повноти Світуля. У неї якраз у особистому житті все було чудово, чоловік та п'ятирічний син. Чоловік любив її сильно, говорив, що особливо цінує її "бочка", за які частенько тискав. Але Світуля все-таки мріяла цих "бочків" позбутися. Поки що безрезультатно.