Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

Через якийсь час гріни всі раптом почали зміщуватися перпендикулярно попередньому курсу. Можливо, просто захотіли обійти перешкоду. Кет мовчки перемістила модуль, залишаючись чітко навпроти колони. Гріни зробили ще два аналогічних маневри. Кет теж. Тоді гріни розділилися. Один залишився на місці, а решта розійшлися в різні боки. Кет негайно випустила з модуля два невеликих зонди і поставила їх навпроти бічних грінів. Все, момент істини. Будь-яка машина зрозуміє, що її не пускають. Тоді центральний грін вистрелив. Яскравий імпульс пройшов поруч з модулем. Малоймовірно, щоб вони промахнулися, тим більше, що потужність імпульсу невелика. Значить, просто лякають.

— Лякаєте? Покажемо, як треба лякати!

Модуль огризнувся відразу двома короткими вузькими імпульсами гамма-квантів. Один пройшов трохи вище, другий трохи нижче середнього гріна. Відразу ж пара імпульсів на правого і пара на лівого. І миттєво модуль зник з електромагнітного діапазону, це Кет взяла повний захист. Залишилися тільки два зонди, що нерухомо стояли навпроти бічних грінів.

Ті оцінили ситуацію адекватно. Розвернулися й пішли. Більше на Бету вони не ходили, спостерігали здалеку. Але, як з’ясувалося пізніше, їхня техніка була все ж слабкуватою, так що до ладу розібратися, що відбувається на станції і чому її охороняють старі знайомі, так і не змогли.

Постріл грінів був направлений у бік, протилежний Землі і не прямо на Бету, тому залишився непоміченим людьми. Постріли Кет теж. Маленька сутичка в просторі не знайшла місця в історії людства.

Вулик. Альфа

Тим часом на Беті кипіла робота. Кулі запускалися вже з точністю до ста метрів щодо центру далеких воріт. Потім К5 не полетів за черговою посилкою. Цей м’яч повернувся сам таким же чином. А на першому вакуумному каналі з’явилося реальне життя: імпульси приводів перемежовувалися цифровими інформаційними потоками. Люди навчилися повзати в просторі й побудували зв’язок, званий іншими цивілізаціями прямим. Земляни відкрили розривну технологію. Для Кет і Семмі це не просто чергова гра розуму, це надія повернутися додому заради Лео. І для цього вони будуть захищати цих незбагненних істот, які називають себе людьми без застережень і без тіні сумніву. Хоча вголос цих слів не вимовили. А навіщо говорити?

Кет негайно почала вивчати конструкцію пристроїв. Для цього розмістили поруч з Бетою і обома воротами непомітні «жучки». Такий же зуміли провести і в монтажно-випробувальний відсік Бети.

Перша серія м’ячів була дуже простою. Не дуже складна електроніка, простий акумулятор. Але деякі вузли були незнайомі, тому спосіб досягнення розриву поки що був незрозумілий.

— Малюче, вони знайшли власний метод, несхожий на наш.

— Хто знає, сестричко. Ми й свого до ладу не знаємо.

Після першої серії експериментів м’ячі збільшилися до півметра. Усередині з’явилася безліч якихось датчиків і кілька потужних процесорів.

— Кет, тепер, як я розумію, вони вивчають внутрішній простір при розриві?

— Думаю, так.

А потім К5 злітав на Паросток, привіз досить об’ємний контейнер, і в монтажно-випробувальному відсіку змонтували шестиметрову кулю. Тип M3. Кет вдалося зафіксувати весь процес складання. У кулі, окрім традиційних (але збільшених) блоків, розмістили гравіпривід, три телескопи і кілька кліток з дрібними тваринами.

К5 відвів об’єкт на стартову позицію, в центр ближніх воріт і повернувся. П’ять виснажливих хвилин очікування — і куля зникла. Жучок на далеких воротах показав, що об’єкт вистрибнув дуже точно і відразу ж скинув швидкість. Відкрився і змістився досить великий люк, з якого вийшла платформа з апаратурою. Потім куля розвернулася до Бети й завмерла. Хвилин десять нічого не відбувалося, потім розворот до Землі. Нарешті платформа увійшла всередину, люк м’яко зачинився. Мить — і куля повернулася в центр ближніх воріт. К5 тут же помчав за нею.

Об’єкт — в станцію, а тварин відразу відправили на Паросток. Два тижні люди ретельно вивчали кулю і всі системи. На Паростку бідним тваринам теж добряче перепало.

У вересні 2026 року в M3 змонтували троє пілотських крісел, системи життєзабезпечення і ручного управління. Троє людей одягли скафандри, сіли в крісла, і К5 відвів кулю на старт.

Стрибок. На далеких воротах відчинили люк, двоє вийшли і витягли якийсь контейнер, пововтузилися з годину, втягли контейнер, зачинили люка, повернулися. Просто, прозаїчно, буденно. А насправді ця трійця перша з раси людей побувала поза цим Всесвітом. Побувала, але ще не зрозуміла цього. Та й ніхто поки що не усвідомив. Це зрозуміють пізніше, але вже зараз стало зрозуміло головне: вони відчинили замок на дверях у Великий Космос, у Всесвіт. І що тепер робити з цими дверима? Хто і з чим переступить їх поріг? І що візьме з собою?

— Кетті, давай подивимося, що робиться на Беті, Паростку й Острові.

Кет вивела на монітори командну рубку Бети, рубки прямого зв’язку Паростка і Острова. Вони знали, що суть роботи Бети і факт існування розривних технологій відомі далеко не всім людям. Тому й дивилися тільки три значущих місця.

На Беті панувала ейфорія. Наука почувалася чудово, і група купалася в променях локально! слави. Це не жарти, створено і випробувано надшвидкісний привід! На Паростку за наглухо зачиненими дверима перед монітором сиділи тільки капітан і командир дивізіону К, люди прагматичні. Ейфорії тут було менше. Зможемо літати швидко й далеко. Але відомо, що від дослідного зразка до робочої машини шлях неблизький, та й вантажопідйомність невідома. А як бути з негабаритом? Так що поки будемо ходити по-старому.

На Острові в невеликій каюті перед монітором сидів тільки Шеф. Нерухомо, з примруженими очима і стиснутими губами. На худих щоках перекочувалися жовна.

— Вітаю всіх, — тихо мовив він.— Можна розслабитися. Кінець зв’язку.

— Малюче, подивися на Шефа. Він ніби не радий?

— Кетті, він один розуміє, що зроблено. І який тягар впав на їхні плечі.

Потім на Беті наступило відносне затишшя. Зібрали кілька нових, двометрових куль типу М4 і ретельно ганяли їх між воротами. Це були автомати. Кілька разів викочували M3 і доводили до тями. З Паростка передали черговий контейнер. У ньому виявився прототип реактора холодного синтезу. Кет просканувала пристрій і вкотре здивувалася:

— Хвостатику, та це ж прадід нашого власного реактора! Паливо — теж літій. Такий же п’єзоактиватор. Відмінність у потужності, звичайно, і у відсутності прямого перетворювача. І захист, звичайно, важкуватий.

— Мадам, не такий вже він і прадід. З їх темпами через пару років буде виглядати цілком пристойно.

Реактор зібрали, закрили доступним землянам багатошаровим захистом і підключили досить оригінальний генератор. К5 відтягнув установку