Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

Ось точки на графіку її життя. В комп’ютері я можу створити версію, яка показуватиме їх у часі. Але зараз усе й так неважко зрозуміти.

Це історія Джуніпер.

Її життя почалося у пологовому будинку в Ралі. І закінчилося серед лісу в Монтані.

Що привело її у цю точку?

На життя впливають тисячі внутрішніх та зовнішніх сил.

Вона могла загинути випадково, коли хтось побачив її, проїжджаючи повз на машині.

Або ж це міг бути хтось, кого вона знала роками, ще з Північної Кароліни.

Можливо, якийсь криміналіст із ФБР, оглянувши її рани, зміг би сказати, мало вбивство особистий характер чи ні. Я б про це не знав. Та оскільки експерти гадають, що вбивця — ведмідь, не знаю, наскільки можна їм довіряти.

Чорним колом я позначаю точку біля двох інших, де знайшли її тіло. Це вбивця. Ми знаємо, що певний час він був там, де й вона.

Позначаю місце, де пристрелили Варта. Наш убивця побував і там.

Хоча, якщо чесно, я точно не знаю, чи ходив він там. У нього міг бути співучасник. Криві пересувань не завжди враховують фактичне розташування організмів. Іноді на них лише позначають їхній вплив. Поки що я використовуватиму чорні кола для кривої впливу вбивці.

Крива вбивці...

Я сідаю і починаю міркувати. У мене лише дві точки даних, та це вже початок.

У нашій галузі графік може бути не менш показовим за, власне, саму тварину чи її ДНК. Іноді навіть більше, бо за ним можна побачити не просто колір шкури чи розташування генів тварини, а й те, як вона жила. А іноді й менше, бо графік може ввести в оману. Забагато непов’язаних точок даних лишають перед вами тільки хаос.

Саме через потребу впорядковувати хаос я й розробив МААТ. Це програма, якою я користуюся для сортування тисяч точок інформації й пошуку схем.

Алгоритм дії MAAT ґрунтується на моїх міркуваннях, але її можливості значно ширші.

Я створив її на основі вихідного коду з дослідницького проекту розробленого для пошуку генів, які сприяють довголіттю. Це штучний інтелект, який із кожною ітерацією будує все кращі алгоритми. І з кожним разом стає все складнішим.

Я не можу сказати, як саме працює поточна версія МААТ. Знаю лише, що працює. Іноді.

Коли дослідники, що розробили базовий штучний інтелект, на якому заснована МААТ, вирішили за її допомогою визначити причину значної тривалості життя плодових мух зі штаму, програма вказала на гени регуляції резвератролу — тієї самої речовини в червоному вині, що пов’язана з довголіттям людини. Коли ж спробували визначити, чому програма обрала саме цю речовину, у відповідь отримали низку даних, які ніхто не зміг розшифрувати.

Наразі з точок даних на моїй мапі МААТ змогла б виснувати лише те, що й так очевидно.

Вона може бути справді корисною, лише коли працюєш із мільйонами точок.

Точок, яких у мене немає. Убивця — це лише дві чорні точки в часі й просторі. Але... за відсутності точних даних можна спробувати отримати дані на основі припущень.

Якби ми розглядали цикли спарювання і Джуніпер із убивцею були двома пумами, я б задав МААТ частоту тічки самиці та приблизний ареал самця. За цими даними я б отримав можливий час їхньої наступної зустрічі. Якби самець пуми парувався з декількома самицями і в кожної був конкретний ареал, я б зміг передбачити, де він опиниться.

А якби була інформація стосовно місць, де вони зазвичай розмножуються, я би зміг звузити потенційні точки, базуючись на доступних географічних даних.

На основі цих параметрів МААТ видала б з десяток місць, де можна поставити камери спостереження і з високою вірогідністю записати, як паруються дві великі кішки. Хай навіть територія займала б десятки миль — усе це було б можливим завдяки трьом точкам даних та загальній інформації, без прив’язки до конкретної тварини.

Проблема в тому що більше я не маю даних, які можна було б завантажити в МААТ.

Я нічого не знаю про вбивцю.

У якийсь момент він народився. Зустрів Джуніпер. В іншу мить — може, до цього минули роки, а може, хвилини — він її вбив. Коли з’явився востаннє, він вимастив Бартову шерсть кров’ю Джуніпер. Після цього його крива обривається.

Потрібно більше даних, аніж є на моїй мапі.

Де їх узяти?

Якщо мені бракує даних, я мушу шукати інший вихід... який водночас є найкращим із найгірших.

Припущення.

Я маю робити здогадки.

На справжньому графіку я не позначав би їх чорними колами. Вони були б напівчорними, напівбілими. Це мої «можливо».

Іноді вони можуть наштовхнути на щось цікаве. А буває, збивають із правильного шляху на місяці... чи роки.

Наша війна з раком була сповнена незліченних «можливо». Мільярди доларів та мільйони людино-годин пішли на гонитву за схемою, де нема місця навіть здогадкам.

І все ж таки ми досягли певних успіхів. Багато з тих «можливо» дали результат. Люди живуть довше, позаяк не всі ті спроби виявились марними. І попри кожне «можливо», що виявилось помилковим, ми все одно рухаємося вперед.

Мені потрібні кілька «можливо», якісь припущення щодо вбивці.

Я не можу перейматися тим, правильні вони чи ні. Мені просто треба відправна точка.

Час зробити кілька...

Убивця Джуніпер був кмітливим, адже йому вдалося всіх обдурити. А це нелегко. Він або вкрай таланистий, або досвідчений.

Гаразд... припустимо, він досвідчений.

От лайно. Іноді одне припущення автоматично тягне за собою інше.

Якщо убивця досвідчений, значить, він убивав і раніше...

Я відкриваю ноутбук і шукаю інформацію про напади ведмедів у США та Канаді.

Не знаю, що я очікував побачити, проте за останні десять років їх було не так уже й багато.

Служба рибних ресурсів та диких тварин робить докладні рапорти. Більшість нападів стаються глибоко в лісових хащах. Я шукаю такі, що трапились не далі ніж за кілька миль від шосе.

Знаходжу два. Під час першого, трирічної давнини, загинув самозваний експерт із Гризлі. Як на мене, це спокійно можна називати самогубством.

Інший випадок трапився шість років тому. На шосе знайшли жінку, що стікала кров’ю. Вона померла дорогою до лікарні.

Експерти вирішили, що її також убив Гризлі. До рапорту додано аналіз ран та знімок зразка тканини. Є навіть шерстина. Проте аналіз ДНК