read-books.club » Бойовики » Хованки з хижаком, Ендрю Мейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хованки з хижаком" автора Ендрю Мейн. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Хованки з хижаком, Ендрю Мейн» була написана автором - Ендрю Мейн, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовики".
Поділитися книгою "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн" в соціальних мережах: 

Обчислювальний біолог, викладач університету Тео Крей опиняється в епіцентрі страшного злочину: жорстоко вбито його колишню студентку. Невдовзі «убивцю» — величезного Гризлі — знаходять і знешкоджують, і містечко зітхає з полегшенням. Але передчасно: Тео помічає деталі, яким інші не надають значення, і розуміє, що винен не ведмідь. І що жертва насправді не одна — їх набагато, набагато більше. Хто ж цей безжальний убивця, який так вдало маскує свої звірства під напади тварини? Як знайти того, в чиє існування ніхто, крім Тео, не вірить? Головний герой має за всяку ціну відповісти на ці запитання і перехитрити хижака, на якого полює, перш ніж сам стане його жертвою...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 84
Перейти на сторінку:

Ендрю Мейн

Хованки з хижаком

Моєму другові Джеррі Орстрьому за його любов до науки та підтримку що надихала

Ця книга — художня вигадка.

Імена, персонажі, місця, події у ній або є плодом творчої уяви автора, або постають як вигадані.

Будь-який збіг із реальними людьми, живими чи померлими, або ж реальними подіями випадковий.

Розділ 1

1989

З лісом було щось не так. Інших слів Келсі дібрати не могла. Щось просто було негаразд. Вона вглядалась у напрямку в якому зник Тревор, вагаючись, податися їй за ним услід чи лишитись біля крихітного червоного намету й зачекати, доки він сходить у туалет.

Якби вона зізналась, що злякалася, його б це насмішило. Тому Келсі запорпалася у своєму наплічнику, шукаючи рулон туалетного паперу, який прихопила у вбиральні на автозаправці «Коноко» за тридцять миль звідси. Він лежав, обплутаний шнурами «Вокмена», над касетами, які Тревор записав для неї ще в Бостонському коледжі.

Тревор був худорлявим та довготелесим студентом факультету журналістики з кучмою чорного волосся, яке постійно спадало на очі. Вони зустрілися на вечірці поза кампусом, і їх поєднало захоплення проґ-роком та настільними іграми. Першого ж спільного вечора у нього в гуртожитку вони слухали «Tubular Bells»[1], грали в «Стратеґо» й пили дешеве вино. Вона вже тоді була певна, що закохалася, проте вирішила зачекати два місяці, перш ніж зізнатися.

Її батьки його ненавиділи. Батька, директора банку, тіпало від самих лише слів «студент факультету журналістики», а мати й досі не відійшла від свого першого студентського шлюбу. Вони сприймали Тревора лише як чергову інтрижку. Десь як партнера Келсі по шкільному випускному, не більше.

Батьки Тревора були розлучені й мешкали за кордоном. Він обмежив спілкування з ними, як і Келсі зі своїми згодом. Коли під час літніх канікул він запропонував помандрувати країною пішки, вона без вагань погодилася. Аби стати ще більш незалежною від батьків, вона повідомила їм лише, що на канікули додому не повертатиметься. Голосові повідомлення, які вони надсилали їй на гуртожитський номер телефону, ігнорувалися. До біса.

Це було два тижні й тисячу миль тому. А тепер Келсі вглядалася в темно-синій ліс і думала, що краще було би повернутись додому і спробувати вмовити батьків прийняти Тревора. Мандрівка видалась нівроку, переважно. Та іноді Треворів темперамент давався взнаки: вона все боялася зробити щось таке, від чого він знову закотив би очі й почав скаржитися, мовляв, наскільки ж їй бракує найпростіших похідних навичок.

— Треве? — вигукнула Келсі, рушивши вниз стежиною, на якій бачила його востаннє.

Тиша.

— Сонце, ти прихопив туалетку? Я взяла тобі рулончик...

Вона пройшла з десяток ярдів, озирнулася впевнитись, що намет усе ще в полі зору, і поволі рушила далі.

Ліс занурювався з дня в ніч. Тріскотіли цвіркуни, і якась велетенська темна птаха — сова? — пролетіла над головою, прямуючи додому чи кудись-інде.

Її ще досі трусило після їхнього походу в Аппалачі: тоді вона побачила у присмерковому небі велику зграю чорних пташок і вказала на них Треворові. Їх була сила-силенна. Задерши голову, вона з острахом стежила, як чорні цятки рояться і зникають за деревами.

— Крихітко, то кажани, — пояснив він.

— Кажани?

— Так. Тут, певно, поруч велика печера.

— Круто, — відповіла вона, намагаючись звучати якомога переконливіше. Тієї ночі дівчина взагалі не спала. Від кожного поруху тіні на стіні намету по спині пробігав холодок.

Але то були дитячі забавки порівняно з тим, що вона відчувала зараз.

Келсі дісталася місця, де мав бути хлопець. Колоди сходились там літерою V, формуючи природний бар’єр, де навіть вона почувалася дещо затишніше.

Але Тревора там не було.

Може, він повернувся іншим шляхом?

Вона саме розверталася глянути, аж раптом помітила вицвілу шкіру хлопцевого похідного черевика. Дівчина опустилася навколішки й підняла його.

Черевик стирчав під коренем, ніби застряг і зіскочив з ноги. От тільки самого Тревора поруч не було. Його не було ніде.

— Треве? — приглушено погукала вона. Була надто налякана, щоб підвищувати голос.

Дерева все темнішали, сутінки згасали. Келсі вирішила повернутися до намету, силкуючись уявити, ніби Тревор, усміхнений, уже чекає там. Вона взяла черевика й попрямувала до їхнього табору.

На якусь мить Келсі запанікувала, бо не одразу побачила намет, та що більше наближалася, то виразніше червона тканина проступала крізь сутінки. Але її хлопця досі ані сліду.

— Сонце? — гукнула вона.

Якось він навмисно її налякав, за що тієї ночі лишився без сексу. Дівчина була певна, що урок він засвоїв, проте зараз щиро сподівалася, що це черговий жарт.

Келсі поклала черевик перед наметом і засумнівалася: лізти всередину чи почекати тут і розпалити багаття.

І вирішила розпалити багаття.

Щойно вона присіла біля маленького кола з каменів, щоб підпалити сухе листя, помітила пеньок, якого раніше не було. По пояс заввишки й чорний, як сама ніч, він стояв поміж двох ялиць, там, де, вона готова була заприсягтися, ще мить тому було порожньо.

Їй перехопило дух, вона поспіхом глянула ліворуч, а потім праворуч, аби впевнитись, що їй не привиділось. Коли знову повернулась у бік пенька, його вже не було.

Ліс рухався.

І раптовим разючим рухом на неї, здавалось, із темряви вискочила тінь.

Уже за мить Келсі лежала на спині, неспроможна продихнути від непідйомної ваги. Щось стояло у неї на грудях.

Пальцями вона відчувала товсту, грубу шерсть, як на материних пензлях. Пахло міддю і протухлістю.

У неї перед обличчям майнули кігті, та вона не зрозуміла, що відбувається, доки за кілька секунд не відчула, як по холодній шкірі живота стікає її тепла кров.

Тревор розповідав, що в цих лісах водяться ведмеді та пуми. Келсі гадки не мала, що на неї напало. Але, заціпеніло лежачи й стікаючи кров’ю, одне вона знала напевно — що ніколи не чула про тварину, яка ранить тебе, а потім просто сидить поруч, споглядаючи, як тебе покидає життя.

Розділ 2

Льодогенератор

Науковець не має права ні на бажання, ні на прихильності — лише на кам’яне серце.

Чарльз Дарвін

Червоно-блакитна поліційна сирена кидає кольорові відблиски на хромовані літери напису «Льодогенератор». Я стою біля торгових автоматів мотелю з пластиковим відерцем у руці, загубившись у думках. Звідки до автомату надходить вода? З якогось місцевого струмка? Її

1 2 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хованки з хижаком, Ендрю Мейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"