Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Се правдивий геній в нас!

Все, що тільки він уміє,

Він навчився «в адін час».

Інші мовили: «Він хитрий,

Лиш прикидуєсь дурним,

Та колись як проговорить,

То всі щезнуть перед ним».

Отак міркували ботокуди, не знаючи, що новому редакторові суджено було раз за свій вік зробити чудо, а більш нічого. Він проглаголав до ботокудів ось якими словами:

«Всечеснійші, премудрійші,

Любезнійші ботокуди!

Дух святий, що всюди є,

Най і в ваших серцях буде!

Наша слава не загине,

Не загасне наша зоря,

Наші діла всі запише

В своїх примітках історія.

Каже приповідка: «Кождий

О свою най дбає хату»;

Тож з вас кождий най спішиться

Заплатить пренумерату.

Дикими звірами люди

Без релігії стать готові;

Тож статті з «Москвитянина»

Я друкую вам в «Ослові».

Неприязні елементи

Нанесли нам шкоди много,

Та в письменстві нашім видно

Новий зворот до старого.

Знавці кажуть, що явиться

Геній в нашій літературі,-

Та-бо й зародів багато

Гарних в нашій є натурі.

І в політиці на нашу

Користь появляєсь зворот,

Та про се сотрудник мій

Іншим разом поговорить.

Тільки вражі елементи

В своїй злості безграничній

Напосілися і нам

Творять пакості розличні.

Не говорю вже о тім,

Що забрали нам всі школи,

Але жаден з них мені

Не поклониться ніколи.

Але чистий ще наш обряд

І наш бог не спить сю днину,

Він трираменним хрестом

Всіх змолотить їх на трину».

Слова ті справили чудо: весь народ ботокудський заснув відразу сном блаженних.

Різні сни бувають. Є

Сон невинної дитини:

Так сплять старці ботокудські,

Раду радивши за днини.

Інший знов є сон голодний,

Де в лиці терпіння видно:

Сном таким, як кажуть, спить

В Ботокудії тільки бидло.

Інший знов розкішний є

Сон здорової телиці:

Сном таким, як звісно, сплять

Ботокудські красавиці.

Інший сон злодійський, спить ним

Ботокуда, й на нім шкура

Вся трясесь, як в нього в хаті

Є часом «така брошура».

Але кождий зрозуміє,

Що зовсім інакший буде

Сон, як весь народ засне,

Ще й такий, як ботокуди.

То вже буде сон медведя,

Що у гаврі зазимує:

Хай шумить, гримить і віє,

Він не бачить і не чує.

Отаким зимо́вим сном

Ботокуди всі заснули,

Та й то разом, скоро тільки

Маледикта мову вчули.

Що там час несе з собою,

Відки вітер в світі віє,

Як іде наука, думка -

Їх се ні студи́ть, ні гріє.

Все те, мов пусті вітри,

Понад ботокудським краєм

Прошумить і пролетить,

Наче хмара понад гаєм.

Довго здавлювана правда

Просипаєсь в серцях людських,

Тільки тихо, темно, сонно

В сонних серцях ботокудських.

За добро, за правду ллється

Кров широкою рікою,

Та се й крихти не бентежить

Ботокудського спокою.

Повстає кругом по світі

Плем’я сміле, войовниче,

Що для люду права, хліба,

Волі і освіти кличе.

Тільки в ботокудськім краї

Не чувати бою, стуку,

Тільки храп; часом лиш сонним

Сниться битва за азбуку.

Понад сонним краєм сонце

Пробігає неохітно,

Радо б перескочить, щоб там

Ніч стояла безрозсвітно.

Спіть, борителі, герої!

Най вам буде сон спокійний!

Сніть про обрядові бої,

Про свої азбучні війни!

Спіть, нехай вам дійсність люта

Супокою не тривожить,

Най вам сон новую славу

І пановання ворожить!

Най ніколи вам не сниться

Хлоп обдертий і голодний.

Най ніколи не щемить

В серці вашім плач народний!

Спіть, моральності підпори:

Світ так красний і багатий!..

З чистим серцем у перині

Так соло́дко, любо спати.

Спіть, покіль зима лютує -

До весни ще довго ждати…

Змеркни, сонце! Стихни, світе!

Щоб нам тихо-тихо спати!

1880

Їхав русин понад воду,

Здибав Біду, як колоду;

Їхав русин понад Сян,

Здибав Біду, не рад сам.

Каже Біда: «Гей, русине,

В тебе Біда не загине,-

Візьми мене на свій віз,

Поїдемо на об’їзд!»

Ізняв русин рукавицю,

Почухався в потилицю;

Ізняв русин клепаню,

Садить Біду, як паню.

Приїхали до Лежанська -

Як кинеться псарня панська,

Ну ж від хати до хати

На русина брехати.

Біда псарні підморгує,

Хай русина підто́ргує;

Деруть свиту на шматки,

Ще й хапають за литки.

Стали на ніч в Ярославі:

Лежить русин десь на лаві,

Всю ніч ока не стулив,

Костомахи надавив.

Біда собі пішла просто

На латинськеє пробоство,

Там радила с ксьондзами,

Як Русь пустить з торбами.

Та й зробила у Тучапах

Таке, що аж пішов запах

На всі села, на весь край,

Що хоч носа затикай.

Крикнув русин: «Щезай лихо!»

Біда каже: «Сиди тихо!

Зв’яжи язик у пута.

Коли Roma locuta!» 9

Почухався русин дуже,

Біда ж йому моркву струже;

Скуливсь русин, як борсук,

Біда ж дуєсь, як капшук.

А як стали в Перемишлі,

Русинові очі