Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

Ріхтер почав свою мову здалеку. Він згадав древнього афінського скульптора Дедала і його сина Ікара, згадав, як ті нестримні звитяжці духу змайстрували собі крила і вирвалися з чорних лабет полону, і як потому гордий, невгамовний в жадобі пізнання Ікар піднявся до сонця, просто під його пекучі промені, і сонце, не пожалівши юнака, розтопило віск, яким було зліплено його благенький літальний апарат, і Ікар, втративши опору, впав у море. Геніальний мислитель середньовіччя Леонардо да Вінчі ухопився за ті ж самі Ікарові крила. Конструктори пізніших поколінь, мріючи про подолання повітряного океану, змайстрували крила більш досконалі, металічні, з двигуном, який примушував їх рухатися в просторі, згідно з суворими законами аеродинаміки. Новітні Ікари з тріумфом піднялися до сонячних висот і звідти проголосили постулат непереможності важких літальних апаратів, непереможності крилатих машин.

Ріхтер на мить замовк, погляд його задумливо звернувся до холодного, де-не-де помережаного хмарними смугами неба. Десятки очей пильно-прискіпливо стежили за кожним його рухом. І тільки велетні-крани, мов бездушні мандрівники з чужих галактик, мов роботарі космосу, владно й монотонно продовжували чаклувати над білим корпусом «Левіафана».

— Ера авіації, ера ракетоплавання заполонила людську уяву, — знову задзвенів упевнений, міцний голос Пауля Ріхтера. — Люди віддали свої серця швидкості. Швидкість народила силу, яка підняла людей над землею, примусила важкий метал, складні механізми стати легшими за повітря. Швидкість і воля відірвалися від планети, щоб стати владарями неба.

Ріхтер, ніби вибачаючись, розвів руками.

— Але, засліплена могутністю свого розуму, зачарована швидкістю, людина забула про інші сили, якими багата матінка-природа. Вона знехтувала підйомною силою повітряного океану, яка не потребує ні швидкості, ні руху. Немов шукач скарбів, що рветься в далекі, невідомі дороги, забуваючи про багатства рідного краю, людина подалася в царство крилатих механізмів, в царство важких літальних апаратів, пройшовши повз дармові скарби, повз апарати, легші за повітря. Дирижабль програв у змаганні зі своїми крилатими конкурентами. Швидкість убила його. І все ж таки… — Ріхтер підходить до свого креслення, одним помахом руки охоплює всю картину, — ми повернулися до повітроплавання. Знайомі контури, панове? Гондола, рулі управління, колосальність обсягу… Так, немов казка давніх днів знову завітала в наш дім. Одначе казка ця дещо інша. Нагадаю вам відомі цифри: за обсягом «Левіафан» в двадцять п'ять разів перевищує найбільші дирижаблі минулого, зокрема потужний американський дирижабль-авіаносець «Акрон», що ніс на собі вісім літаків і екіпаж в сімдесят п'ять чоловік. «Акрон», «Цепеліни» Еккермана, відомі дирижаблі Нобіле, на яких було обстежено Північний полюс, радянський дирижабль «Комсомольская правда» в порівнянні з «Левіафаном» здаються дитячими іграшками. І хоч деякі з них, наприклад, англійський дирижабль R-101, брали на борт до 100 пасажирів, хоч на той час вони були неперевершеним досягненням техніки, ми можемо згадувати про них тільки з поблажливим усміхом. Уявіть собі, панове, підйомну силу нашого «Левіафана»: він братиме на борт 5000 чоловік і біля 300 тонн корисного вантажу. Та це тільки попередні розрахунки. Ми віримо в слушність передбачень російського вченого-зореплавця Ціолковського, який, не вагаючись, запевняв, що з часом дирижаблі будуть спроможні перевозити до 200 000 чоловік. Вам це здається анекдотичним? А хіба не звучала як анекдот ідея нашого корабля потужністю на 5 000 пасажирів? Ми вибили дух скептицизму з усіх своїх розрахунків, і розрахунки віддячили нам повністю.

Репортери вражено зводять очі. Дехто недовірливо посміхається. Чи не приверзлося їм почуте? І хто він такий, цей молодий чорнявий парубчак в розхристаній сорочці із блискучими очима? Вже півроку ходять теревені про його(підозрілі зв'язки з росіянами, котрим чомусь аж надто до серця будівництво «Левіафана». Дивовижні речі чиняться в Федеральній Німецькій Республіці!

Десь в задньому ряду підвівся набундючений джентльмен, опустив розкритого блокнота, поплямкав повними губами і з виглядом бувалого репортера, ховаючи в маленьких очах колючу усмішку, спитав у пана головного конструктора те, що його і його колег цікавило найбільше: яким же чудом вдалося досягти такої могутньої потужності «Левіафана»? Чи не міг би пан головний конструктор пояснити присутнім — бодай у головних рисах — секрет конструкції корабля?

Всі заворушилися. Тріскучі кінокамери жадібно наблизились до стенда. Секрет! Як важно було знати Німеччині секрет винаходу, секрет фантастичної будови Пауля Ріхтера. Чи відкриє він його? Чи не побоїться своїх конкурентів і заздрісників?

Пауль Ріхтер, примруживши очі, ледь усміхаючись краєчками губ, дивиться поперед себе.

— Панове, я мушу відкрити вам невеличку таємницю… — тремтливо стиснуті губи Пауля Ріхтера ховають якусь загадковість, очі у довгих пухнастих віях широко всміхаються, — моя таємниця полягає в тому, що ми… не маємо ніякого секрету. Ніякої таємниці!

По натовпу пробіг шепіт занепокоєння. Як це зрозуміти? Він таки, певно, не хоче розповісти всього. Ось же перед їхніми очима зводиться диво, яке завтра підніме в повітря населення цілого містечка, яке вчинить переворот в аеронавтиці. І раптом — на тобі! Ніякого секрету!

— Може, пан Ріхтер все-таки розповість… — чується з гурту настійний голос.

— Безперечно, розповім, — відверто й весело посміхається Ріхтер і, труснувши чорнявим чубом, обводить очима широку просторінь будівельного майданчика. — Загальні обриси корабля вам зрозумілі. Декому вони можуть здатися архаїчними, примітивними, як на сьогоднішній день, але, запевняю вас, перші ж випробування доведуть цілковиту слушність нашого конструкторського задуму. Корабель-риба здатен не тільки піднімати великі вантажі, але й розвивати достатню швидкість. Тому ми змушені були врахувати всі аеродинамічні закономірності, які виявляють себе в ракетній авіацій і перш за все закономірності повітряного бар'єра й кормових завихрень. Ось звідси й виникла така чудернацька, така… ну, як бачите, рибоподібна форма.

Після цих слів Ріхтер наблизився до стенда, де було приколото креслення «Левіафана», і провів рукою по середній частині корабельного тулуба.

— «Секрет» номер два: двигун турбореактивного типу вмонтовано в центральній, осьовій частині балона. Через весь корабель проходитиме своєрідна аеродинамічна труба… Наш «Левіафан» буде всмоктувати в себе повітря і водночас з величезною силою викидати його ззаду. Ефект від такого розташування безперечний. Рухаючись, корабель своїми носовими турбінами-всмоктувачами розриватиме, трощитиме повітряний бар'єр і ніби пробиватиме в ньому отвір для прискореного льоту. Крім того, таке кріплення двигуна дало «Левіафану» велику стійкість, зробило його маневреним і цілеспрямованим. — Ріхтер враз згасив свій конструкторський