Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

згодом забули, а коли все скінчилося, сестра Айліш знерухомила їх, пересунула на ті місця, де вони були в початкову мить дії чарів, знову поклала тебе до матері, а сама забралася геть. Після себе, вочевидь, залишила особливе плетиво, яке десь за півгодини спрацювало, активувавши чари забуття і одночасно скасувавши чари нерухомості. Можливо, в дрібних деталях щось було інакше, та я не сумніваюся, що загалом правильно відтворила хід подій.

— І про що ж могли забути мої батьки з повитухою? — запитав Бренан. — Що такого важливого сталося після мого народження?

— Ще одне народження. У твоєї матері була двійня — ти і твоя сестра-близнючка. Відьма, чия Іскра залишила в тобі відбиток. Айліш вер Нів забрала її і стерла з пам’яті твоїх батьків найменшу згадку про те, що в них, окрім сина, народилась і донька. Це вже не просто моє припущення, а доконаний факт. Власне, тільки так і з’являються на світ хлопці-відьмаки — у парі з сестрою-відьмою.

Приголомшеному цією новиною Бренанові геть-чисто відібрало мову. Він лише очманіло витріщався на Ґвен, а дівчина тим часом вела далі:

— Я відразу збагнула, хто ти такий, бо добре знаю твою сестру Шайну, а ти надзвичайно схожий на неї. Тому й була певна, що ти народився в Кередіґоні — адже саме звідти її привезла сестра Айліш. Тепер я розумію, що вона просто знайшла там молоде подружжя і вмовила їх, в обмін на маєток у Ґвидонеді, видати себе за Шайниних батьків. Таким чином вдалося приховати від усіх, що Лахлінський Бар’єр дав слабину. Гадаю, про це не дізнався ніхто, крім, звісно, самої Айліш вер Нів і дев’яти найстарших сестер. Люди думають, що ми з легкістю визначаємо, де й коли має народитися нова відьма, та насправді це дуже складна процедура, і за традицією її проводять найстарші. А коли вони з’ясували, що Іскра, звільнена після смерті сестри Брі вер Айрен, потрапила на Лахлін, то вирішили не розголошувати цього факту й доручили сестрі Айліш залагодити справу.

— Але ж це підло! — нарешті витиснув з себе Бренан. — Це жорстоко, не по-людському! Ваша сестра Айліш знала, що я відьмак, але кинула мене на Лахліні, змусила моїх батьків щодня, щохвилини ризикувати собою, щоб уберегти від поборників. А якби їх викрили, то спалили б на вогнищі разом зі мною. Ну, хіба так важко було забрати на Абрад усіх нас — і мене з сестрою, і тата з мамою? Зараз вони були б живі, я б дбав про них… — Хлопець замовк, відчувши, що на очі йому навертаються сльози.

— Я не виправдовую сестру Айліш, — після короткої мовчанки заговорила Ґвен. — Але можу зрозуміти її мотиви. Головне для неї було врятувати нашу нову сестру Шайну — духовну дочку й наступницю покійної сестри Брі. А вивезти з Лахліну одну дитину набагато легше, ніж двох дорослих з двома немовлятами.

— То ти вчинила б так само?

— Ні, я б нізащо не залишила на Лахліні брата-відьмака. Забрала б вас обох, і тебе і Шайну, це без варіантів. Ще до того, як постукати в двері, я навела б на всіх присутніх у будинку чари забуття, а згодом стерла б із пам’яті твоїх батьків та повитухи всі спогади про мій візит і про ваше народження, ще й наслала б на всіх трьох довгий міцний сон. Поки б вони прокинулися, поки розбиралися, що сталося, поки вирішували, що робити, по мені б уже й слід загув. Але, — вираз вродливого обличчя дівчини став суворий, а в сірих очах застигла крига, — я б за жодних обставин не відкрилася твоїм батькам. Авжеж, вони виявились винятковими людьми — та чи могла я знати про це. Чи могла сподіватися на зустріч з ними в країні, де людей спалюють живцем за саму лише наявність чаклунського хисту. Де чоловіки доносять на своїх жінок, невістки — на свекрух, брати — на сестер, а падчерки — на вітчимів. Де дівчата-простолюдинки віддаються знатним юнакам зі страху, що в разі відмови ті нацькують на них поборників, а слуги вивчають грамоту тільки для того, щоб записувати назви книжок, які читають їхні господарі… Я, звичайно, ніколи не була на Лахліні, досі навіть не спілкувалася з жодним лахлінцем і знаю про все це лише з третіх-четвертих рук. Якщо ж мої уявлення про твоїх співвітчизників хибні, так і скажи мені — я вибачусь.

Бренан відвів очі.

— Вони не хибні. Саме тому я видаю свій акцент за кередіґонський. Абрадці не люблять лахлінців. Особливо ж — лахлінських чаклунів.

— І це цілком зрозуміло, бо серед них чимало чорних. Значно більше, ніж серед вихідців з будь-якої країни Абраду та решти островів. Коли людині змалку втовкмачують, що чаклунський хист є дарунком Китрайла, а потім вона виявляє в себе цей дарунок, то потрібна чимала сила волі, потрібен неабиякий розум, щоб позбутися прищеплених у дитинстві стереотипів і усвідомити, що хист до чарів є не добрим і не лихим, це лише властивість керувати природними силами, а вибір між Світлом та Темрявою робиш ти сам. Набагато легше просто змиритися з тим, що ти Китрайлове поріддя, відкрити йому свою душу, прикликати його на допомогу — і якщо твій заклик буде щирим, він почує тебе й надішле тобі вві сні демонів, які підкажуть, що робити, навчать, як захищатися, дадуть доступ до темної енерґії… — Ґвен скрушно похитала головою. — От так калічать людей тамтешні порядки. Тому ти мусиш зрозуміти, що жодна відьма не ризикнула б забрати з Лахліну твоїх батьків. Не квапся виносити сестрі Айліш обвинувальний вирок, а краще подумай про те, що вона зробила. Не суди її наміри, не розглядай гіпотетичні варіанти, просто подивися на результат. Твої батьки втратили дочку, але не горювали за нею, оскільки не знали про її існування. Натомість у них залишився ти — їхній єдиний син. Інших дітей вони мати не могли, бо після народження відьомської двійні жінка стає безплідною. Без тебе їм довелося б доживати свій вік на самоті, а так з ними був ти, дарував їм свою синівську любов і сам тішився їхньою любов’ю та турботою. З твоєї розповіді я зрозуміла, що ви були щасливі втрьох; щасливі попри всю непевність вашого становища, попри страх перед поборниками та їхніми шпигунами. От скажи, чи хотів