Читати книгу - "Під Савур-могилою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хіба прізвище, тату, звеличує і красить людину? — прийняв Сірко на себе попередження батька.— Моє он від назвиська пса пішло, а призріння в тому немає.
— Прізвище тримає нас у шорах спадку дідів і батьків. Воно — коріння, яке живить всякого людина і веде в певних формах і іпостасях...— ніби читав хворий ті істини на стелі.— В діяннях своїх тримайтеся, сини мої, такого правила,— докинув по паузі,— що у твоїх стараннях піде рідному людові на зиск і добро, те й є чесне та негріховне! А ще зберігайте честь роду свого у труді чи ратстві на рідній землі, залишеній нам дідами,— змовк, як після сходження на гору, хворий, ніби вичерпавши сили.
— Іди вже, сину, спати з довгої дороги,— шепнула Ївга Несторові.— Тато зробив собі ночі днями, а дні — ночами і до того ж Івана силує,— нарікнула вона.— Іди, іди, сину!
Нестор був до краю змучений, тому, хоч і неохоче, послухався і пішов до малої хати. А влігшись у благодатну постіль, ще якийсь час переварював батькове казання, чуючи бубоніння за дверима, поки й поринув у сон, як у купіль...
Наступного дня у пізнє пообіддя чи то від гулу церковних дзвонів, що привели Нестора в святковий стан, чи від лементу звіздарів-колядників попід вікнами він проснувся і прийшов поволі до себе, а зорієнтувавшись, почав швидко одягатися, пригадуючи нічну батькову мову, від якої було і сумно, і радісно, бо батькові полегшало і свято буде йти у звичному руслі, як і завжди...
Чиста, старанно викачана рублем і качалкою білизна, покладена поряд із постелею на лавку, знайомо пахла любистком, як і завжди перед святами, свіжим морозним повітрям та рідним запахом воску, ладану і зілля. У великій хаті чулися голоси, сум'ятна метушня, тупіт ніг і святкова шамотня, як здогадувався Нестор, звіздарів. Вона переходила часом у стримувані лементи та навіть гучні співи то дорослих, то юних колядників. Серед багатьох пізнав голос і тітки Домни, Петра та Романа.
Надворі стояв тихий, мов приспаний, морозно-сутінний, прикритий небесно-сірою густою оболонкою пізній пообід. Розкотисто глухнучи лунами десь у закуттях заплав, його бадьорили урочисто-святковими гулями церковні дзвони і в рідній Капулівці, і в сусідніх базавлуцьких селах. Час від часу то там то сям зледачіло перекидалися погавкуванням собаки, лементували звіздарі-колядники.
Нестор зайшов до хати, привітався з присутніми, про себе помолився великоокій тьмяній Богоматері з малям на руках і лупатому тонковусому Мамаєві з кобзою на колінах та перістим конем обіч, зауваживши в закуті під ними сніп околоту, що стояв жовтаво-світлим оперезаним бовваном під оливним бликавцем лампадки, і, запрошений матір'ю, сів пополуднувати перед Святою вечерею. Всі хатні чекали на нього, отож швидко упорався, щоб оповісти про свої мандри і зустріч із сестрою в Ханщині.
Недужий Дмитро зауважив хворобливо-блискучі синові очі, і те вразило його, однак він не перебивав Нестора. Оповідь, щоправда, переривалася колядниками, але ті відходили, а Нестор продовжував розповідати, і хворий поволі усвідомлював, що донька його — мати дітей, господиня і жона мурзи, що про викуп її та повернення марно й говорити, що Якубко у Собеського — його внук, хоче він того чи ні. Розуміли те і всі присутні. Здивував їх Нестор тим, що оповів про Сіркових однокашників Матвія Найду та Левка Півторадні, колишніх січовиків, які й не думають вертати в Україну, як і сила-силенна інших, закинутих недолею у Ханщину людинів, які прижилися там і згодилися жити й працювати в пашаликах мурз та пашів...
— Вона навіть не хурем уже, а справжня хусен, і не пізнаєш її. Натякала, що сам візир Сефер-Казі її обожнює,— захоплено, завдаючи болю родині, а особливо батькові і Сіркові, вихваляв сестру Нестор, явно перемінившись після відвідин Нечахів.
Та особливо боляче сприймалося присутніми те, що Настка, відмовляючись повернутися додому, слізно благала в рідних прощення за свою відмову, а натомість просила помочі в поверненні Якубка в Ханщину. Для батька і Сірка то таки була зрада, а зрада не могла тішити їх. Якщо старий Прихідько і Сірко із синами окаменіло мовчали, то жінки не могли стримати себе і навзрид голосили.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.