Читати книгу - "Кістяк з Чорнобиля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Не хвилюйся, це не страшно… — напоумлював трохи сполоханого Михася. — Чесно кажучи, я не в захваті від цих інопланетних експериментів, на які погодився лише для того, аби мама знову могла побувати в рідній хаті. Срібна Муха була щаслива. Та й мені приємно, що сім’я хоч у такому вигляді, але возз’єдналася. Я нарешті подивився на світ маминими очима. Побачив усі земні кольори, відчув запахи, почув звуки. Життя прекрасне! Люди, на жаль, не вміють цінувати кожну його мить, поки живі. У мене всі ці почуття майже відсутні або трансформовані в якісь флюоресцентні кольори чи химерні звуки невпинної какофонії. А іноді так хочеться почути спів справжнього солов’я чи вдихнути аромат квітучого саду. Ну ось ми і прийшли».
Зупинившись біля золотої драбини, Кость наказав малому дертися нагору. Сам заторохтів кістками слідом.
«Виявляється, вони готували з мене провідника, чекаючи, поки кістяк завдяки безперервному опроміненню перетвориться на таку собі протоплазму, що набуде здатності матеріалізовувати будь-які духовні субстанції. А тепер беремося за руки і на раз, два, три одночасно вступаємо в промінь. Ти перед цим маєш загадати бажання, про яке мрієш понад усе. Готовий? Три, чотири…»
«Ти ж казав на раз, два, три…» — зауважив Михась.
«Нема різниці... крокуймо!»
*****
«Привіт, Михасю. Я так довго на тебе чекав», — здалека почув хлопчик батьків голос.
«Тату?!»
«Так, синку, це я».
«Ти живий?»
«Звичайно. Ми ж домовилися з тобою зустрітися саме тут. Пам’ятаєш, як одного дня ми дерлися на цю гору високими сходами?»
Михась умить згадав, як наприкінці тривожної весни вони з батьком, мамою та сестрою гуляли Андріївським узвозом. Наступного дня тато вирушав на справжню війну.
«Хочу туди!» — вказав маленький хлопчик на високий, вкритий зеленню пагорб.
«Тю, нема дурних дертися на підборах на таку височінь», — бовкнула вічно невдоволена життям старша сестра.
«Ідіть хлопці самі, а ми в кав’ярні посидимо», — спокійно погодилась мама.
І відтоді їх з батьком пов’язала спільна чоловіча таємниця.
«Жінкам нас не зрозуміти, — усміхнувся до малого татусь, коли вони згори дивилися на місто і широку ріку, що плавно котила свої води на південь. — Їм потрібен захист, спокій та впевненість у завтрашньому дні. В той час як шлях справжнього чоловіка — захищати свою землю і родину від ворогів. Ось чому ми тут, а вони — там, — кивнув він головою в бік строкатих парасоль літнього кафе. — А зараз пообіцяй мені, синку, що захистиш маму і сестру, якщо зі мною трапиться щось недобре».
«Обіцяю, — мужньо сказав малий хлопчик. — Але ж тебе не вб’ють на війні?
«Навіть якщо тобі скажуть, що я загинув, не вір цьому. А зараз я хочу, щоб ти добре запам’ятав це місце. Звідси видно наш будинок, отам, бачиш… — вказав він рукою вдалечінь. — З цього місця я бачитиму тебе та нашу родину. А ти завжди знайдеш мене тут, коли захочеш побачитись. Тільки не кажи про це нікому. Навіть сестрі та мамі. Нехай це буде нашою чоловічою таємницею. Добре?»
«Добре, тату, я обіцяю!»
А й дійсно, як він міг забути, що батько, певне, всі ці роки чекав на нього в призначеному місці на зеленому пагорбі в середмісті Києва. А він так і не прийшов, забувши про цю мить у щоденній дитячо-жіночій метушні.
«Я дуже сильно скучив за тобою, тату, — пригорнувся Михась до батька. — Мені так бракувало тебе ці довгі роки…»
«І я дуже сильно скучив за тобою, синку, — обійняв його батько. — Гетьман сказав, що ми зможемо побачитись із тобою тільки через сто років на наступному Майдані, але ж це так довго. Як ти відшукав цей шлях до мене?»
«Чаклунка Марта сказала, що ти живий, а її чарівні окуляри привели мене до Кістяка Костя. І ось я тут».
«Не забувай про нашу таємницю, добре? — запустив тато свою мозолясту долоню в копицю його пшеничного волосся. — Приходь до мене частіше».
«А завтра можна?»
«Звичайно, я чекатиму на тебе тут. Сидітимемо, дивитимемось на Дніпро і гомонітимемо про все на світі».
«І ти навчиш мене рибалити і вправно користуватися рушницею?»
«Звичайно, синку. Я навчу тебе багатьом корисним речам…»
Але враз блакитне небо, татове обличчя, київська далечінь та зелений пагорб зайнялися веселковим вогнем, розпадаючись на міріади квантів та світлових корпускул.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кістяк з Чорнобиля», після закриття браузера.