Читати книгу - "Острів Каміно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мерсер відклала ніж і виделку й глибоко зітхнула.
— Вибачте, але мені від усього цього якось не по собі. Таке відчуття, ніби за мною стежать. Чого ви хочете?
— Прошу вас, Мерсер, усю цю інформацію ми зібрали за допомогою звичайної детективної роботи. Ми не бачили нічого, що не мали права бачити.
— Ну знаєте, від цього не легше. Професійні слідчі копаються в моєму минулому... А як щодо теперішнього? Що ви знаєте про мою роботу?
— Вашу посаду в університеті збираються скасувати.
— Отже, мені потрібна нова робота?
— Вочевидь.
— Але цієї інформації немає у відкритому доступі. Звідки ж ви знаєте, кого наймають чи звільняють в Університеті Північної Кароліни?
— У нас є свої джерела.
Мерсер насупилася й трохи відсунула від себе тарілку з салатом, ніби більше не збиралася їсти. Вона схрестила руки на грудях і похмуро поглянула на пані Шелбі.
— Почуваюся так, ніби мене зґвалтували.
— Будь ласка, Мерсер, вислухайте мене. Для нас украй важливо було якомога більше про вас дізнатися.
— Навіщо?
— Задля тієї роботи, яку ми пропонуємо. Якщо ви відмовитеся, ми просто зникнемо й видалимо те, що назбирали на вас. Ми ніколи не стали б розголошувати будь-яку наявну в нас інформацію.
— То що це за робота?
Елейн поклала до рота маленький шматочок і довго його жувала, тоді зробила ковток води й вимовила:
— Повернімося до рукописів Фіцджеральда. Ми вважаємо, що їх переховують на острові Каміно.
— І в кого ж вони?
— Ви мусите мені пообіцяти, що все, про що йтиметься далі, за будь-яких обставин залишиться між нами. На кону дуже багато, і одне необережне слово може завдати непоправної шкоди не лише нашому клієнтові й не лише Принстону, але й самим рукописам.
— І кому, в біса, я могла би про це розповісти?
— Будь ласка, просто дайте мені слово.
— Конфіденційність вимагає довіри. Скажіть, з якої радості я маю вам довіряти? Зараз ви з вашою фірмою здаєтеся мені вкрай підозрілими.
— Я розумію. Але, будь ласка, вислухайте до кінця.
— Що ж, слухаю, проте я вже не голодна. Тож краще покваптеся.
— Гаразд. Ви були в магазині «Бей-Букс» у центрі Санта-Рози. Він належить людині на ім’я Брюс Кейбл.
Мерсер знизала плечима:
— Ну була. У дитинстві я заходила туди кілька разів разом із Тессою. Але, якщо ви не забули, після її загибелі я жодного разу не була на острові, тобто минуло вже принаймні одинадцять років.
— Це дуже успішний магазин, одна з найкращих спеціалізованих книгарень у країні. Кейбл добре відомий у цьому бізнесі, і він дуже вмілий ділок. У нього купа зв’язків, і багато авторів приїжджає в його магазин із рекламними турами.
— Я теж мала туди поїхати з «Жовтневим дощем», але це не стосується справи.
— Авжеж... Так от, Кейбл, крім іншого, дуже активно збирає колекцію перших видань сучасних авторів. Він багато торгує, і, вочевидь, робить серйозні гроші на цій частині свого бізнесу. Крім того, відомо, що він торгує краденими книжками, а таких гравців у цій темній справі дуже небагато. Два місяці тому ми вийшли на його слід з наводки одного інформатора, добре знайомого з іншим таким колекціонером. Ми вважаємо, що рукописи Фіцджеральда — у Кейбла. Він придбав їх за готівку в посередника, який прагнув якомога швидше їх позбутися.
— Я справді вже зовсім не хочу їсти.
— Ми ніяк не можемо до нього підібратися. Весь останній місяць підсилали людей у його магазин. Вони за всім стежили, рознюхували, потайки фотографували й знімали відео, але все марно — ми в глухому куті. На першому поверсі в нього є велика й гарно обставлена кімната, де стоять полиці з рідкісними виданнями, насамперед американських письменників двадцятого століття, і він залюбки їх показує серйозним покупцям. Ми навіть намагалися продати йому одну рідкісну книгу — особливе перше видання першого роману Фолкнера «Солдатська нагорода», підписане автором. Кейбл одразу з’ясував, що у світі є всього кілька таких примірників, зокрема три — в університетській бібліотеці в Міссурі й одна — досі у власності спадкоємців. Ринкова ціна становила близько сорока тисяч доларів, а йому ми запропонували його за двадцять п’ять тисяч. Спочатку він ніби зацікавився, але потім почав ставити багато питань щодо походження книги. Причому дуже влучних питань. Зрештою він дав задній хід і відмовився. Він явно був надміру обережним, і це лише посилило наші підозри. Ми так і не змогли проникнути в його світ, тому нам потрібно, щоб хтось туди проникнув замість нас.
— Я?
— Авжеж. Ви, певно, знаєте, що автори
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Каміно», після закриття браузера.