Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

80-ті роки починаються проведенням у Сан-Франциско перших спортивних ігор геїв і лесбіянок. Штат Вісконсін законодавчо закріплює захист громадянських прав сексуальних меншин.

У 1984 р. вже Європарламент прийняв резолюцію на захист прав геїв та лесбіянок, а в 1986 р. актор Вільям Харт, який зіграв роль гомосексуаліста у фільмі “Поцілунок жінки-павука”, отримав “Оскара”. Ще раніше Ванесса Редгрейв була удостоєна цієї нагороди за виконання ролі лесбіянки у фільмі “Бостонці”.

У 1988 р. Джорджтаунський університет посля семирічних судових дебатів дав згоду на проживання представників сексуальних меншин у студентському містечку, і того ж року вперше в американській церкві вінчали одностатеву пару. А через рік одна з американських телекомпаній випустила фільм, в якому був епізод, що зображував двох чоловіків в ліжку, і змушена була заплатити штраф у 500 тис. доларів.

90-ті роки пройшли під знаком розширення свобод секс-меншин у США та в інших країнах. Так, у 1990 р. було скасовано положення, яке забороняло переселення до США представників сексуальних меншин як біженців. У 1992 р. вперше до парламенту від штату Массачусетс було обрано транссексуала. Це єдиний випадок в історії США.

У 1993 р. Міжнародну асоціацію гомосексуалістів і лесбіянок було включено до числа організацій, акредитованих при ООН. Адміністрація США дозволила представникам секс-меншин служити у збройних силах. Того ж року в Росії президент Б. Єльцин скасував норму кримінального права, яка визначала гомосексуальні статеві акти як злочин. Аналогічне рішення було ухвалено в Китаї в 1992 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вилучила гомосексуалізм зі списку захворювань.

У 1994 р. вперше представник секс-меншин став членом Верховного суду США. А через рік ООН внесла до переліку порушення основних прав людини порушення прав сексуальних меншин. У США секс-меншинам дозволено працювати із секретною інформацією.

У 1996 р. Європарламент ухвалив рішення, яким забороняються всі види дискримінації гомосексуалістів у всіх країнах Європейського союзу, а в США права одностатевих пар прирівнюються до прав, які мають звичайні сімейні пари.

У 2002 р. Європейський суд з прав людини висловився за реєстрацію шлюбів транссексуалів, а Американська академія педіатрії надрукувала доповідь, у якій схвалюються усиновлення чи удочеріння дітей сім’ями, в яких обидва партнери є представниками сексуальних меншин[105].

Ось так надзвичайно оперативно секс-меншини завоювали не лише Америку, Росію чи Китай, а й Європейський союз. Усе це має давні традиції іудеофарисейської цивілізації.

Довідка. Єврей Річард Вурмбранд свого часу свідчив, що під час навчання в університеті Маркс вступив до секти сатаністів і пройшов ритуал вищої містичної посвяти, під час якої тому, кого посвячували, відводилася роль пасивного педераста. Крім того, під час цього ритуалу кандидату продавали зачарований меч, який гарантував йому успіх. Платив він за нього грошима, а кров’ю, взятою у нього з вени, підписував угоду, згідно з якою його душа після смерті належатиме дияволу.

У вірші Маркса “Скрипаль” читаємо: “Пекельні випари піднімаються і наповнюють мій мозок, доки не збожеволію і моє серце не зміниться. Бачиш цей меч? Князь тьми продав його мені”[106].

Будучи онуком двох рабинів і маючи вищий ступінь посвячення в сатаністи, Маркс вивів свою рабовласницьку формулу: “суспільне буття визначає суспільну свідомість”, що привело народи, захоплені іудеофарисейською цивілізацію, до темноти і рабства.

Істотну роль у пропаганді сексуальної революції відіграють мас-медіа. І першість тут, звісно, належить США, де створено Національну асоціацію журналістів нетрадиційної орієнтації. Ось що сказав колегам про прийом на честь десятої річниці цієї асоціації кореспондент газети “Таймс” Річард Берк: “Три чверті людей, які вирішують, що поставити на першу шпальту нашої газети, виявилися гомосексуалістами”[107].

Хто ж керує засобами масової інформації у США? Американець Девід Дюк з цього приводу зазначає: “Могутність єврейських засобів масової інформації така велика, що неможливо перебільшити її. Це не просто питання могутності, диспропорційного процентного відношення щодо всього населення, могутність їхня вражаюча.

Якщо ви живете у великому місті, то більш імовірно, що провідна щоденна газета тут буде належати євреям чи вони редагуватимуть її. Як і національний журнал новин, який ви можете купити в газетному кіоску. Скоріш за все євреї володітимуть також і мережою кабельного чи звичайного телебачення, яке ви дивитесь, а якщо ні — переважатимуть в адміністративних відділах і у відділах, де приймаються рішення. Продюсером, режисером чи сценаристом фільму, який ви дивитесь у кінотеатрі чи по телевізору імовірно буде єврей, а часто і всі троє євреї...”[108].

До цього важко щось додати. Можна лише констатувати, що аналогічна ситуація склалася і в інформаційному просторі України, де майже всі канали телебачення захоплені євреями. Або згадати недавній інцидент з кабельним телебаченням “Воля”, власником якого є також єврей. І той шалений тиск на генпрокуратуру, уряд і президентську адміністрацію, який чинив американський посол, відстоюючи “Волю”, прикриваючись байкою про інвестиції...

Однак повернімося до США. Весь світ знає про сексуальні походеньки колишнього президента США, саксофоніста, члена ордену “Череп і кістки” Білла Клінтона. Він одним із перших зателефонував найвідомішій лесбійській парі Америки, актрисам Енні Хеч і Еллен Дегенерс, коли вони розірвали стосунки, і висловив їм своє співчуття. А його дружина Хілларі Клінтон перша з дружин президентів США взяла участь у параді геїв у Нью-Йорку.

“Через дев’ять місяців після участі в параді геїв місіс Клінтон відмовилася пройти Нью-Йорком у день святого Патріка, — пише Б’юкенен, — що вважалося обов’язком для всіх без винятку політиків, які