Читати книгу - "Небесна стріла"

блискучі очі Вінда падало яскраве світло з иншого вікна, яке виходило в сад, тому що його письмовий стіл та стілець були повернуті у той бік. Хоча його обличчя й було стурбоване, та ця стурбованість не мала жодного відношення до мільйонера. Камердинер Вінда, тобто його особистий слуга, кремезний і сильний чолов’яга з прилизаним волоссям, стояв біля свого господаря, тримаючи в руці стос листів. Особистий секретар Вінда, охайний рудоволосий юнак з розумним обличчям, уже тримався за клямку, готовий цієї ж миті виконувати наступне завдання свого боса. Кімната була не лише скромно умебльована, вона виглядала як кімната аскета — майже порожня. З притаманною йому старанністю Вінд орендував увесь верхній поверх, перетворивши його у сховище для документів; зрештою, увесь його маєток і папери зберігалися там у коробках, перев’язаних шпагатом.

— Вілсоне, віддайте ці листи черговому по поверсі, — наказав Вінд слузі, даючи йому листи. — А потім принесіть мені брошуру про нічні клуби Міннеаполіса, ви знайдете їх у пачці з літерою «К». Вона знадобиться мені через пів години, а до того часу прошу мене не турбувати. Гаразд, містере Вендем, ваша пропозиція видається мені доволі принадною, та я не можу дати остаточної відповіді, поки ретельно не вивчу всі матеріяли. Я отримаю їх завтра після обіду, і відразу ж зателефоную вам. Даруйте, та на разі я не можу відповісти нічого конкретного.

Здається, містер Вендем зрозумів, що з ним ввічливо прощаються, і на його хворобливо-жовтуватому похмурому обличчі з’явилася крива посмішка — він зрозумів усю іронію ситуації.

— Напевно, мені пора іти, — сказав він.

— Усього доброго, я вам обов’язково зателефоную, — ввічливо відповів Вінд. — Вибачте, що я не проводжаю вас, та зараз у мене дуже термінова справа. Фенере, — звернувся він до секретаря, — проведіть містера Вендема до автомобіля і залиште мене на пів години. Мені потрібно дещо обмізкувати. А потім зайдіть до мене.

Троє чоловіків вийшли у коридор разом і зачинили за собою двері. Кремезний слуга Вілсон пішов до чергового, а двоє инших повернули у протилежний бік, до ліфта, тому що кабінет Вінда був розташований на чотирнадцятому поверсі. Та не встигли вони відійти від дверей навіть на ярд, як побачили, що до них прямує статечний чоловік. Він був високий і широкоплечий, а масивності цій постаті додавав світлий костюм, велика крисата панама і такий же великий ореол світлого волосся. У цьому ореолі обличчя чоловіка видавалося сильним і красивим, яку римського імператора, якщо не звертати уваги на хлоп’ячий блиск в очах і блаженну посмішку.

— Містер Ворен Вінд у себе? — люб’язно запитав чоловік.

— Містер Ворен Вінд зараз зайнятий, — відповів Фенер. — Його не можна турбувати. Я — його секретар, і можу передати йому будь-яке повідомлення.

— Містера Ворена Вінда немає ані для папи римського, ані для коронованих осіб, — з кислою посмішкою додав нафтовий магнат. — Містер Ворен Вінд аж надто перебірливий. Я прийшов, щоб запропонувати йому двадцять тисяч доларів, на певних умовах, звичайно ж, а він велів мені прийти иншим разом, ніби я посильний, хлопчисько, що прибіжить на перший же його поклик.

— Чудово бути хлопчиськом, — відповів незнайомець, — а ще краще — почути поклик. Я ось прийшов, щоб передати містеру Вінду поклик, який він просто зобов’язаний почути.

Це поклик великої, прославленої країни на Заході, де формуються справжні американці, поки ви отут спите і хропите. Ви просто передайте йому, що Арт Олбойн з Оклахома-Сіті прийшов, аби навернути його.

— Я повторюю ще раз — зараз нікому не можна до нього заходити, — різко заперечив рудоволосий секретар. — Він розпорядився, щоб упродовж пів години його ніхто не турбував.

— Ви, люди на Сході, не полюбляєте, коли вас турбують, — бадьоро відповів життєрадісний містер Олбойн. — Та, здається, на Заході зірвався потужний вітер, і він вас обов’язково потурбує. Ваш містер Вінд вираховує, скільки коштів витратити на ту чи ту відсталу релігію, а я вам кажу: будь-яка релігія, яка не бере до уваги нового руху Великого Духа в Техасі та Оклахомі, не є релігією майбутнього.

— Так-так! Знаємо ми ваші релігії майбутнього, — презирливо відповів мільйонер. — Їх варто прочесати густим гребінцем, бо заросли коростою як собаки. Була тут одна жінка на ім’я Софія, їй краще пасувало б ім’я Сапфіра. Фальсифікація, що й говорити. Прив’язували нитки до столів та тамбуринів. А потім було ще одне товариство, вони називали себе «Невидиме життя» і стверджували, що можуть зникати, коли захочуть. От вони і зникли, а з ними — тисяча моїх доларів. А ще я знав Юпітера Ісуса з Денвера, я зустрічався з ним упродовж кількох тижнів, та він також виявився звичайним шахраєм. Ще був пророк з Патагонії, він уже давно накивав п’ятами у свою Патагонію. Ні-ні, з мене досить, тепер я вірю лише в те, що бачу на власні очі. Здається, це називають атеїзмом.

— Та ні, ви мене не так зрозуміли, — нетерпляче заперечив чоловік з Оклахоми. — Якщо так міркувати, то я також атеїст, як і ви. У нашому русі немає нічого надприродного, жодного марновірства, лише чиста наука. Єдина правильна і справжня наука — це здоров’я, а єдине справжнє і правильне здоров’я — вміти дихати. Наповніть свої легені просторим повітрям прерій, і ви зможете здути оті ваші затхлі східні містечка в океан. Ви здуєте ваших знаменитостей, як пух чортополоху. Ми не молимося, ми дихаємо.

— Гадаю, саме це ви й робите, — втомлено промовив секретар. На його розумному обличчі була помітна втома. Однак він терпеливо і ввічливо вислухав обидва монологи (можливо, щоб спростувати легенди про те, що американці — нахабні та нетерплячі).

— Жодної містики, — продовжував Олбойн, — лише велике і природне явище. Воно стоїть за усіма містичними здогадками. От навіщо юдеям знадобився Бог? Щоб вдихнути подих життя у ніздрі людини. А в Оклахомі ми впиваємося цим диханням з допомогою власних ніздрів. Слово «дух» означає «дихання». Життя, прогрес, пророцтво — все це зводиться до одного, до дихання.

— Дехто дозволив би собі сказати, що все зводиться до базікання, — сказав Вендем, — та я радий, що бодай ви не вдаєтеся до богословського базікання.

На розумному обличчі секретаря, яке порівняно з волоссям виглядало особливо блідим, промайнув якийсь дивний вираз, подібний