Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

в державно-політичному і господарському житті, спинювання і примітивізація національно-культурного розвою, винищування всякого прояву національної відрубности проводиться безоглядно і цілком неприховано. На тому тлі щораз сильніше зростають елементи національної ворожнечі, підсилюється приспаний комунізмом інстинкт національного самозбереження теж у тих елементів українського народу, які його затратили під впливом комуністичного виховання.

Як в Україні, так і в цілому СССР існує безліч гострих суперечностей, ворожнечі і конфліктів поміж большевизмом і цілими народами, народніми масами та людською одиницею. Ненависть до большевицького режиму і системи така велика, що її не треба створювати, ні підсичувати, це роблять самі большевики. Той стан глибокої і загальної ворожости народів до большевицької дійсности — це природне підґрунтя розвитку національно-визвольної революції.

Але сама ненависть і пасивна ворожість ще не вистачає до визволення. Найважніша ціль революційної стратегії — ініціювати і унапрямлювати процес активного протиставлення большевицьким намаганням у всіх ділянках життя власних, національних прагнень, залучити в процес боротьби широкі народні маси, перетворити їхню пасивну ненависть до большевизму на активну революційну поставу, на свідоме, плянове діяння з метою знищити боль-шевизм і тюрму народів — СССР. Для того треба широким народнім масам прищепити свідомість, що єдиний реальний шлях до волі — це визвольна революція народів, показати той шлях, поширити нашу концепцію, утвердити віру в можливість загальної проти-большевицької революції, на прикладі навчити, що і як треба робити, та прищепити їм потрібний революційний запал. Ціла ворожнеча до існуючої підбольшевицької дійсности має оформитися, як свідоме революційне наставлення, як орієнтація на революцію, визнання концепції і програми визвольної революції за свою політичну віру, переконання, за власний шлях, яким усі народи й кожна людина з підбольшевицької тюрми можуть дійти до волі, до людського, свобідного життя та розвитку.

Основна проблема революції лежить в тому, щоб проламати впливи большевицького терору та пропаганди й усвідомити народнім масам падіння їхньої сили. Вони ненавидять большевизм і вичікують його падіння а при тому коряться йому і несуть для нього важкі жертви. Коли б вони тільки на хвилину перестали гнобити самі себе й одні одних під наказами большевицького режиму й системи, а натомість вдарили по ньому, то скоро не осталось би з нього й сліду.

На революціонізування й активізацію народніх мас спрямована стратегія боротьби ОУН-УПА в першу чергу. Враховуючи розвиток внутрішньої і зовнішньої ситуації, революційна дія ведеться так, щоб у цілому відношенні якнайкраще використати досягнення попередніх етапів, закріпити їх і далі розбудувати. Під кінець війни та в першому повоєнному році революційно-повстанчі дії УПА набрали дуже широких розмірів. Завдяки тому ідеї визвольної революції дуже поширились серед мас різних підбольшевицьких народів, зокрема серед вояцтва Совєтської армії, яка мала справу з УПА. Большевизм тоді тріюмфував після падіння Німеччини, большевицька пропаґанда приголомшувала підсовєтських громадян криком про могутність, неподільність і непорушність СССР та большевицької системи. І саме в той час УПА найширше розгорнула партизанську боротьбу. Большевики хотіли одним широким ударом Совєтської армії зламати українські революційні сили, «прочистити терен». Та це їм не повелось. УПА зуміла партизнанською стратегією вийти переможно з великих воєнних кампаній проти неї. Більше того, значна частина червоноармійців, безпосередньо зустрівшись з українським визвольним рухом, з героїчною боротьбою повстанців, з нашими ідеями, — не хотіла поборювати УПА так, як це робили спеціяльні війська НКВД. Маса червоноармійців великою мірою перейнялась ідеями революції. В той час, під кінець війни і в перші місяці по її закінченні, через українські землі, охоплені широкими революційно-партизанськими діями, пересувались великі людські маси, змобілізовані, або зрушені війною. Вони безпосередньо зустрілись з революційною дією, з її ідеями і кличами; наглядно побачили, що УПА і ОУН існують і борються з успіхом, без жодної чужої допомоги, переконались, що і проти большевицької системи є можливою революційна боротьба.

З масами червоноармійців рознеслись по цілому СССР ідеї спільної визвольної революції народів проти большевицького імперіалізму, вістки про УПА. Героїчна боротьба в Україні посіяла зерно визвольної революції по цілому СССР. Такий сильний і широкий пропаґандивний ефект був можливий тільки завдяки тому, що якраз у той час, у таких обставинах розгорнено таку інтенсивну партизанську і революційно-пропаґандивну акцію. Діяльність і боротьба в тому періоді мають величезне значення для розгортання спільного протибольшевицького визвольного фронту усіх народів, поневолених большевизмом.

Коли усвідомити собі, що це підстава цілої визвольної концепції, тоді ясно розуміється пляновість тієї боротьби, доцільність і успішність такого широкого її розгорнення в той час. Треба дивитися на справу визвольної революції як на глибокий, довготривалий процес, що розвивається і набирає сили через безупинне і послідовне продовжування і поширювання. Національно-визвольна революція — це справа цілого українського народу й інших народів, широких мас, а не тільки організованих революційних сил.

На переламі 45–46 рр. міжнародня політична ситуація увійшла в стадію «мирної» перерви, а це впливає теж на внутрішні відносини в СССР. В той час збройна сила української революції досягла найвищого стану своєї мобілізації. Перед проводом революції стало питання: «чи йти до скорого загального повстанчого зриву, чи поширювати й поглиблювати революційний процес у прихованій формі на довгу мету?»

Стан активних революційних сил УПА й ОУН давав змогу проводові визвольної боротьби йти по лінії прискорювання повстанчих дій, поширювати й умасовлювати одверту повстанчу боротьбу. Прийняття такого пляну було б доцільне, коли б піднятий масовий революційний зрив мав скоро поширитись і захопити щораз-то дальші терени, цілі країни. Одначе в тодішній ситуації не було можна рахувати на те, що вогонь загального революційного зриву — повстання перекинеться з революційно-зрілих українських земель не тільки на цілу Україну, а й на інші підбольшевицькі народи, що більша частина вояцтва Совєтської армії піде за голосом своїх симпатій й активно стане по боці революції. Підсовєтські маси, не зважаючи на ненависть до большевизму, і співчуття до визвольної боротьби, були ще не зрілі до власного, активного революційного виступу в такій ситуації, коли СССР мав досить міцну й устабілізовану зовнішню ситуацію, без великих зовнішніх або внутрішніх потрясень. Ще занадто сильними були впливи большевицького терору, завдяки якому підсовєтська людина мала переконання про силу большевицького режиму та безвиглядність всякого спротиву і повстання в СССР; ще занадто володіло умами переконання, що революція можлива тільки під час війни, чи якогось внутрішнього катаклізму режиму, а не в мирній обстановці. Той психоволевий стан людини і маси, пляново створюваний і вдержуваний большевицьким терором і пропаґандою, — це найбільша перешкода на шляху до визволення. Вона здавлює внутрішній протест у самій людині та повертає його на безсилий пасивізм. Цього стану не можна проламати одним помахом, на це треба довшої, глибшої і послідовної