Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"

Джек Демпсі кинув свій ключ на підлогу. “Я пас,” сказав він, “робіть зі мною, що хочете, але я пас. Вбийте мене. Відріжте яйця. Я більше не хочу.”

Він відійшов і сперся об стіну. Він схрестив руки й почав розглядати свої черевики.

Ситуація нагніталася. Дівчат не було. Виглянувши з дверей, можна було побачити пустий шкльний майданчик, залитий сонцем, де не треба було нічого робити. А тут ми стояли над дурними двигунами, які навіть не годилися для того, щоб їх поставити назад у машину, це була марна праця. Це були просто дурні шматки сталі. Це було тупо й безтолково. Ми хотіли пощади. Наші життя і так були достатньо безглуздими. Ми потребували спасіння. Нам казали, що Поуп мав м'яку натуру, та це була неправда. Він виявився просто здоровенним сучим сином з пивним пузом, одягненим у засмальцьовану робу, з патлами, що закривали очі й заляпаним мастилом підборіддям.

Ерні Вайтчепл кинув свій ключ і підійшов до Фарнсворта. Ерні привітно зашкірився. “Агов, Поупе, ну якого хріна?”

“Повертайся до свого двигуна, Вайтчепл!”

“Та ну, Поупе, чого ти!”

Ерні був на кілька років старшим за нас. Він провів кілька років у виправній школі. Та навіть попри те, що він був старшим, він все-одно був менший зростом. У нього було чорне волосся, зализане назад. Він проводив багато часу перед дзеркалом в туалеті видушуючи прищі. Він відверто залицявся до дівчат і носив презервативи в кишені.

“Я знаю один класний анекдот, Поупе!”

“Та ну? Повертайся до роботи, Вайтчепл.”

“Та ти тільки послухай.”

Ми затихли й спостерігали, як Ерні розповідає Поупу непристойний анекдот. Вони схилили голови. Ерні закінчив. Поуп зареготався. Він мало не лускав, тримаючись за живіт. “Бляха-муха! Ой, бляха-муха!” заливався він. Потім він затих. “Гаразд, Ерні, повертайся до роботи!”

“Ні, Поупе, почекай, послухай ще цей!”

“Давай!”

“Добре, слухай...”

Ми всі покинули роботу й підійшли ближче. Ми стали навколо й слухали, як Ерні розповідає. Коли він закінчив, Поуп вибухнув. “Чорт забирай, господи, хай йому грець!”

“А є ще один. Коротше, їде мужик пустелею. Бачить іншого, що стрибає по дорозі. Той повністю голий зі зв'язаними руками й ногами. Перший мужик спиняється й питає другого «Агов, друже, що сталося?» А той йому, 'Ну я їхав собі й побачив як якийсь гівнюк голосує на дорозі, тож я зупинився, а він, сучий син, наставляє на мене пушку, забирає мої шмотки й зв'язує мене. Ще й трахнув мене у дупу, засранець такий!' 'Що правда?' питає перший, виходячи з машини. 'Так, той сучий син саме так і вчинив!' відповідає другий. 'Ну що ж,' каже перший, розкриваючи ширінку, 'сьогодні просто твій нещасливий день!'”

Поуп знову залився реготом, хапаючись за пузо. “Ой не можу! ОЙ МАМО! О... ГОСПОДИ... БЛЯДЬ, ІСУСЕ... ХАЙ ЙОМУ ГРЕЦЬ...!”

Він нарешті заспокоївся.

“О чорт,” фиркнув він, “о боже...”

“Як щодо фільму, Поупе?”

“Ну добре, добре.”

Хтось зачинив задні двері й Поуп дістав брудний екран. Він увімкнув прожектор. Фільм був паршивий, проте це було краще, ніж працювати над сраними двигунами. Іскра підпалювала газ і вибух штовхав циліндр, а той рухав колінчатий вал, клапани відкривалися й закривалися, циліндр рухався вгору-вниз, обертаючи колінчатий вал. Не дуже цікаво, та все ж там було прохолодно і можна було відкинутись на спинку стіьця й думати про все що завгодно. Не треба було розбивати собі пальці об кляту сталь.

Ми так жодного разу й не розібрали, не кажучи вже про те, щоб зібрати, ті двигуни і навіть не знаю, скільки разів ми дивилися той фільм. Вайтчепл продовжував травити анекдоти, а ми продовжували реготатися, хоча деякі з них були дійсно жахливі, а Поуп Фарнсворт все тримався за пузо й заливався, “Чорт забирай! Ой неможу! Ой ні, ні, ні!”

Він був непоганим мужиком. Він нам усім сподобався.  

24

Наша вчителька англійської, міс Грідіс, була просто неперевершеною. Це була блондинка з довгим загостреним носом. Її ніс був не дуже, проте якщо поглянути на все решту, то він був зовсім непомітним. Вони носила обтягуючі сукні з глибоким вирізом, чорні туфлі на високих підборах і шовкові панчохи. Вона була ніби змія зі своїми прекрасними довгими ногами. Вона сиділа за столом лише коли робила перекличку. Перед нею завжди була вільна парта і після переклички вона підходила до неї й сідала зверху. Міс Грідіс сиділа на ній, схрестивши ноги і її спідниця високо підіймалася. Ми ще ніколи не бачили таких щиколоток, таких ніг і таких стегон. Правда, у нас була Ліллі Фішман, та вона була ще дівчинкою-підлітком, а міс Грідіс була жінкою в самому розквіті. Ми витріщалися на неї від дзвінка до дзвінка. У класі не було жодного хлопця, хто б не шкодував, коли лунав дзвінок, оголошуючи про закінчення уроку англійської. Ми обговорювали її.

“Думаєш, вона хоче, щоб її трахнули?”

“Ні, думаю, вона просто нас дражнить. Вона знає, що зводить нас із розуму, це все що їй треба, все, чого вона хоче.”

“Я знаю, де вона живе. Якось загляну до неї.”

“Та ти засциш!”

“Ах так? Так? Та я її так трахну! Вона сама проситиме!”

“Я знаю хлопця з 8-го класу, який колись ходив до неї.”

“Так? І що сталося?”

“Коли вона відчинила двері, то була в самі нічній сорочці й було видно цицьки. Він сказав їй, що забув, яке було домашнє завдання й попросив нагадати. Вона запросила його зайти.”

“Чесно?”

“Ага. Правда, так нічого й не сталось. Вона пригостила його чаєм, сказала домашнє завдання і він пішов.”

“От якби я був там, то це б точно сталося!”

“Так? І що б ти зробив?”

“Спершу я б трахнув її в дупу, потім відлизав би їй, потім трахнув би між цицьок і змусив вісмоктати мені.”

“Продовжуй мріяти, мрійнику. Ти хоч колись трахався?”

“Звісно ж, трахався. Кілька разів.”

“Ну і як це було?”

“Паршиво.”

“Не зміг кінчити?”

“Та я все навколо обкінчав, думав, що ніколи не спинюсь.”

“Обкінчав усю руку, чи не так?”

“Ха-ха-ха-ха!”

“Аха-ха-ха-ха!”

“Ха-ха!”

“Всю руку, так?”

“Та пішли ви, козли!”

“Не думаю, що хтось із нас уже трахався,” сказав один із хлопців.

Всі замовкли.

“Брехня. Я трахався, коли мені було сім років.”

“Фігня, от я потрахався вже в чотири.”

“Ага, Реде. Давай-давай!”

“Я відідрав маленьку дівчинку прямо під будинком.”

“У тебе встав?”

“Звісно.”