Читати книгу - "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"

Вони говорили, що ніхто не може заспівати цю пісню так, як це робить гер Слоссен Бошен. Під час її виконання він настільки серйозний, що може скластися враження, що він виконує якусь трагедію, і від цього стає ще смішніше. Вони запевняли, ніби він ніколи ні голосом, ні манерою виконання не видавав, що співає щось кумедне, і що цим він все тільки зіпсував би. Саме ця його серйозність, яка межувала з пафосом, найбільше робила цю пісню такою смішною.

Ми сказали, що не можемо дочекатися, коли почуємо її, бо нам дуже хотілося посміятися. Тож вони пішли донизу і запросили гера Слоссена Бошена.

Схоже, він із задоволенням готовий був співати, тому що прийшов одразу і без жодного слова сів за рояль.

— Це вас розвеселить. Зараз ви насмієтеся, — шепотіли юнаки, проходячи через кімнату, і скромно влаштувались за спиною професора.

Гер Слоссен Бошен акомпанував собі сам. Вступ нічим не натякав на те, що це мала бути жартівлива пісня. Це було щось таке таємниче і емоційне. Від нього навіть мурашки полізли по тілу. Але поміж собою ми перешіптувалися, що це в німецькій манері, і приготувалися до розваг.

Особисто я німецької не розумію. Я вчив її у школі, але вже через два роки після закінчення забув геть усі слова і після того став почуватися значно краще. Водночас мені не хотілося, щоб хтось дізнався про моє невігластво, тож я придумав для себе досить-таки непогану річ. Я стежив за двома молодими студентами і повторював усе за ними. Коли вони посміювались, я посміювався також, коли вони реготали, реготав і я. Крім того, я ще час від часу похихикував і сам, ніби вловлюючи щось смішне там, де іншим цього зробити не вдавалось. Мені здалося, що з мого боку це було досить вдало.

Коли почали співати пісню, я помітив, що багато хто так само, як і я, прикипів очима до двох юнаків, вони також посміхалися, коли посміхалися юнаки, і реготали разом з ними. А оскільки юнаки пирскали, реготали і вибухали сміхом майже безперестану впродовж усієї пісні, все йшло просто чудово.

Але чомусь сам німецький професор щасливим не виглядав. Коли ми вперше почали сміятися, на його обличчі з'явився вираз надзвичайного здивування, так ніби найменше він очікував того, що його спів сприймуть зі сміхом. Нам це видалося дуже потішним. Ми казали, що ця його серйозність вже сама собою становить половину його успіху. Найменший натяк з його боку на те, що він знає, який у нього кумедний вигляд, зіпсував би геть усе. Ми продовжували сміятися, і здивування на його обличчі поступово почало переходити в роздратування і обурення. Похмурим, сповненим люті поглядом він обвів усіх присутніх (за винятком двох юнаків, що сиділи в нього за спиною, і він не міг їх бачити). Ми покотилися від сміху. Одне одному ми говорили, що від реготу ми тут і повмираємо. Досить того, що від самих лише слів ми надривали животи, а тут ще ця його напускна серйозність. Ні, це вже занадто!

На останньому куплеті він перевершив самого себе. Він поглянув на нас таким сердитим, роз'ярілим поглядом, що якби нас не попередили про німецьку манеру виконання жартівливих пісень, ми напевно захвилювалися б. Супроводжуваний цією сповненою таємничості музикою його голос зазвучав так розпачливо і трагічно, що, коли б ми не знали, що це жартівлива пісенька, ми могли б розплакатися.

Він закінчив співати посеред неймовірного вибуху сміху. Ми говорили йому, що нічого смішнішого нам ще не доводилось чути, скільки живемо, і що коли слухаєш такі пісеньки, стає незрозумілим, чому про німців завжди кажуть, що у них відсутнє почуття гумору. Ми запитали професора, чому він не перекладе пісню англійською мовою, щоб прості люди могли зрозуміти її і дізнатися, що таке насправді жартівлива пісня.

Після цього гер Слоссен Бошен зірвався зі стільця, закипаючи від злості. Він лаяв нас німецькою (на мій погляд, ця мова підходить для цього найбільше), пританцьовував, розмахував кулаками і обзивав нас усіма англійськими словами, які він тільки знав. Він казав, що ще ніколи в житті його так не ображали.

Як виявилося, пісня була зовсім не жартівливою. У ній ішлося про юну дівчину, що жила в горах Гарц, яка пожертвувала своїм життям заради спасіння душі свого коханого. Він помер і зустрів на небі її духа, а потім, в останньому куплеті, він покинув її духа і пішов з духом іншої. Я не впевнений у всіх тонкощах, знаю лише, що це було щось надзвичайно сумне, гер Бошен розповів, як одного разу він співав цю пісню перед німецьким імператором, і він (німецький імператор) ридав, наче мала дитина. Він (гер Бошен) сказав, що всі знають цю пісню як одну з найбільш трагічних та найбільш хвилюючих німецьких пісень.

Ми опинилися в досить складному становищі. Відповісти було нічого. Ми почали озиратися, намагаючись знайти тих двох юнаків, які все це влаштували, але вони непомітно залишили будинок, тільки-но закінчилася пісня.

На тому вечірка і скінчилася. Я ще жодного разу не бачив, щоб якась вечірка закінчувалась так тихо і без усякої метушні. Ми навіть не прощались одне з одним. Ми поодинці спускались по сходах донизу, мало що не навшпиньки і притримуючись затіненого боку. Ми пошепки просили слугу подати нам капелюха та плаща, самі відчиняли двері і вислизали на вулицю, стараючись якомога швидше повернути за ріг, і всіляко намагалися уникати одне одного.

Відтоді я ніколи не виявляю особливої зацікавленості до німецьких пісень.

О пів на четверту ми дісталися до шлюзу Санбері. Перед самими воротами шлюзу річка казково мальовнича. Та й обвідний канал зачаровує своєю красою. Але ніколи не намагайтеся гребти уверх по ньому.

Я одного разу спробував. Я був на веслах і запитав приятелів, які стернували, чи можливо, на їхню думку, це зробити. Вони відповіли, що якщо я добре гребтиму, то, вони гадають, це можливо. Коли вони це сказали, ми були саме під невеличким пішохідним містком, що проходив над каналом і з'єднував дві греблі. Я нахилився до весел, зібрався з силами і почав гребти.

Гріб я — краще не буває. Чіткі розмірені рухи; руки, ноги, спина — все в мене було задіяне. Я відпрацював гарний, швидкий і ефектний гребок. Я робив усе на найвищому рівні. Мої приятелі казали, що спостерігати, як я гребу, — саме задоволення. Пройшло хвилин