Читати книгу - "Троє у човні (якщо не рахувати собаки)"

І Гарріс починає.

Звичайно, коли хтось співає такі пісеньки, ви не особливо переймаєтесь його голосом, не дуже надаєте значення тому, як там складаються слова, ви не звертаєте уваги на те, як співак, зрозумівши, що затягнув надто високо, на середині ноти раптом сповзає донизу. Вас не хвилює темп. Вам байдуже, що він на два такти випереджає супровід, а потім посеред рядка зупиняється, про щось там сперечається з піаністом, а після того починає куплет заново. Вас цікавить лише те, про що він співає.

Чого ви не очікуєте, то це того, що він пам'ятає лише перших три рядки першого куплета і повторює їх, доки не прийде час співати хором. Ви не готові до того, що він посеред куплета може зупинитися і почати хихикати, примовляючи, що хоч би як це було смішно, але, бодай він луснув, він не пам'ятає, про що там ідеться далі. Потім він намагається щось придумати від себе, а перейшовши вже до зовсім іншого куплету, раптом все згадує і без будь-якого попередження повертається назад, щоб проспівати вам те, що він забув. Ви не… Словом, я спробую описати вам, як Гарріс співає жартівливих пісеньок, і тоді ви зможете судити самі.

Гарріс (стоячи перед роялем і звертаючись до публіки). Боюсь, ця пісенька досить-таки стара. Ви всі її, звичайно, знаєте. Але це єдина пісенька, яку я знаю. Це пісенька судді з «Фартуха» — ні, я не мав на увазі «Фартух». Я мав на увазі… ну ви знаєте, що я мав на увазі, зовсім інше. Ви будете допомагати мені хором.

Всі зашепотілися від передчуття задоволення поспівати хором. Лунає вступ до пісеньки судді із «Суду присяжних» у бездоганному виконанні нервозного піаніста. Підходить момент для вступу Гарріса. Гарріс пропускає це повз увагу. Піаніст починає нервувати, знову починає вступ, і в той же час починає співати Гарріс, видаючи перших два рядки Першої пісні лорда з «Фартуха». Знервований піаніст намагається завершити вступ, потім полишає його і намагається підігравати Гаррісові пісеньку судді із «Суду присяжних». Він бачить, що щось не збігається, намагається зрозуміти, що він робить і де він є, відчуває, що розум полишає його, і зупиняється.

Гарріс (добродушно підбадьорюючи). Все гаразд. У вас все чудово виходить. Насправді. Продовжуйте.

Знервований піаніст. Мені здається, тут якась помилка. Що ви співаєте?

Гарріс (не замислючись). Як що? Пісеньку судді із Присяжного суду. Ви що, не знаєте її?

Хтось із друзів Гарріса (десь із глибини кімнати). Та ні ж, йолопе, ти співаєш пісню адмірала із «Фартуха».

Довга суперечка між Гаррісом та його товаришем про те, що він насправді співає. Врешті товариш поступається, мовляв, не важливо, що Гарріс співає, аби лише він співав, Гарріс, не приховуючи своєї образи через таку несправедливість до нього, просить піаніста розпочати наново. Піаніст розпочинає вступ до пісні адмірала, і Гарріс, вибравши, на його думку, слушний момент для вступу, починає співати:

Коли я був ще молодим і став я адвокатом…

Загальний шум і сміх, які Гарріс сприймає як комплімент. Піаніст, пам'ятаючи про свою дружину та сім'ю, здається в цьому нерівному поєдинку і йде. Його місце займає чоловік із міцнішими нервами.

Новий піаніст (бадьоро). Ну, друже, ви розпочинайте, а я — за вами. Будемо без усяких вступів.

Гарріс (до якого поволеньки почало доходити, в чому річ, сміючись). Заради Бога! Я вибачаюсь. Я справді переплутав ці дві пісеньки. Це мене Дженкінс спантеличив. Ну, починаймо (співає, його голос звучить ніби десь із підземелля і нагадує гул землетрусу, що наближається).

…колись давно, ще хлопцем молодим

в повірника в конторі служив я розсильним.

(Повертаючись до піаніста) Дуже низько, друже. Давай спочатку, якщо ти не заперечуєш.

Знову співає перших два рядки. Цього разу високим фальцетом. Для частини аудиторії це виявилось великою несподіванкою. Якась стара нервова пані біля каміну починає плакати. Доводиться її вивести.

Гарріс (продовжує):

і мив я вікна, двері мив

і я…

Ні-ні…

Я скельця в дверях вичищав,

і я підлоги натирав…

Ні. От дідько! Я вибачаюсь. Смішно, але щось я не можу пригадати той рядок. І я… і я… Перейдімо до приспіву (співає):

Тепер я тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля

У королівськім флоті адмірал.

А тепер разом ще раз останніх два рядки. (Усі співають хором):

Тепер він тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля

У королівськім флоті адмірал.

Гарріс ніколи не помічає, яким дурником він виглядає і як дратує людей, що ніколи не зробили йому нічого поганого. Він щиро вірить у те, що розвеселив їх, і каже, що ще одну пісеньку він заспіває після вечері.

Коли я заговорив про жартівливі пісеньки та вечірки, мені пригадався один досить цікавий випадок, свідком якого я був. Оскільки цей випадок багато в чому проливає світло на загальний процес розумового мислення людини, я думаю, слід про нього згадати на цих сторінках.

Нас зібралась компанія світських висококультурних людей. На нас був найкращий одяг, ми вели вишукані розмови, і всім нам було дуже весело. Усім, за винятком двох юнаків-студентів, які щойно повернулися з Німеччини. Це були звичайні молоді люди, і видно було, що вони почуваються якось неспокійно і незатишно. Все, що відбувалося, видавалось їм дуже нудним. Правда була в тому, що для них ми були надто розумними.

Наші високоінтелектуальні вишукані розмови, наші витончені смаки — все це було понад їхнє розуміння. Серед нас вони почувалися зовсім недоречно. Їм не слід було бути тут взагалі. Пізніше кожен із нас з цим погодився.

Ми виконували на роялі п'єси старих німецьких композиторів. Ми сперечалися на теми філософії та етики. Наші залицяння були сповнені достойної елегантності. І навіть жарти в нас були найдобірнішими.

Після вечері хтось продекламував французьку поему, і ми сказали, що вона була чудовою. Потім одна пані заспівала сентиментальну баладу іспанською: там було стільки пристрасті, що дехто з нас навіть не втримався, щоб не просльозитися.

І тут підводяться тих два молодики і запитують у нас, чи доводилось нам коли-небудь чути, як гер Слоссен Бошен (він саме приїхав і був у їдальні) співає свою знамениту німецьку жартівливу пісеньку.

Наскільки ми пам'ятали, жоден з нас його не чув.

Юнаки сказали, що це найсмішніша пісенька, яка будь-коли була написана, і якщо ми бажаємо, вони приведуть гера Слоссена Бошена, з яким вони дуже добре знайомі, щоб він нам заспівав. Вони запевняли, що пісня настільки смішна, що коли гер Слоссен Бошен