read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

269
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 248
Перейти на сторінку:
чи навіть до губернатора.

— На бричці до вас приїхав, чалим конем? — питає Вчитель, і голос цей я пізнаю, бо це ж господар майстерні, як я думаю — Сверстюк! Тільки тепер балакає не як мужик, а з інтонаціями щонайменше повітового благочинного, а то й єпископа!

— Хороший кінь, Вчителю. На славу кінь!

— Кінь, може, і хороший, а туша — ні, — каже Сверстюк, нахилившись до мене і кілька разів торкнувшись.

— Чому, Вчителю? — дивується коваль.

— Жилавий дуже. Не вжуєш, — каже Сверстюк, і тут він правий, бо за місяці пошуків схуд я так, що сама шкіра, кістки та жили. Не до їжі мені було, щось перехоплю в дорозі й далі їду.

— Та ми його підгодуємо, Вчителю! — тут уже обидва брати почали переконувати. — За три тижні буде як порося в нас! Сала у три пальці!

— Ні! Не підходить він для жертви, поганий, справжня наруга перед Богом, — править своє Сверстюк.

— Але кінь хороший, бричка непогана, — наче просить коваль.

— Ні! — грізно каже Сверстюк. — Краще готуйтеся до завтрашньої Великої жертви, — голос його змінюється, як ото у п’яниці, коли вже тримає він у руці перший кухоль пива.

Чую, як дівчина стогне, а Сверстюк аж крекче поруч, мабуть, мацає.

— Хороша жертва, Господь буде задоволений, — видихнув і пішов, ціпок його постукує по кам’яній підлозі. А я відчуваю, який жах пойняв дівчину, аж бринить той жах у повітрі. Воно й не дивно, я сам злякався, а вона ж — дитя безневинне.

Вже коли зачиняються двері за Сверстюком, коваль зітхає.

— От же не щастить! Одягайте це стерво! — комусь наказує.

— Може, таки вб’ємо? Бо кінь же дуже гарний! — каже його брат.

— Ти ж знаєш, що наказано вбивати тільки жертв. Давайте швидше!

Мене починають одягати, трохи підглядаю, бачу двох брудних та переляканих слуг. Одного сверстюківського, а іншого — братів-ковалів. Де вони їх беруть, таких однакових? Ось вони мене сяк-так одягли, потім у мішок, винесли на гору, на віз поклали, повіз мене коваль. На кузні з братом повернув мене на лавку в кухні, наче я там і спав. Я годину подрімав, а потім наче прокинувся. Вийшов, а брати бричку подають.

— Ох я і заспав, хлопці, наче кінь мені копитом у лоба засвітив! — дивуюся. — Ніколи такого зі мною не бувало, щоб ото сидів-сидів і заснув. Заморився я, чи що?

— Гроші давай, — насупилися невдоволені брати.

Розплатився я і поїхав до Сорок. Там дав телеграму Посульському. Він майже одразу відповів, що вирушає. Далі можна було його просто чекати, але занило в мене серце. Бо згадав я той голос дівчачий із підземелля. Стало її шкода. Бо ж загине християнська душа у лапищах цих негідників. Дитя ще. Крім я буду перед Господом, коли не відверну біду від неї? Як зможу молитися і славити його, коли ото вирощу в себе на серці не червака, а цілу змію боягузтва? Ні, не можна так. То поїхав знову до майстерні. Бричку з Чалим поставив у ярку неподалік, а сам пішки підійшов ближче. Тихо йшов, крався серед кущів. Воно здається тільки, що крастися легко, а насправді теж наука. Був у нас у полку в Туркестана один інородець із Сибіру, мисливець. Той так міг крастися, що поруч із тобою пройде, а ти й не помітиш. У Туркестана з лісами не дуже, а чагарники біля рік величенькі. Так ото пірне в ті чагарники й наче розчиниться, немає його. Як змій проповзе між гілочками, підійде до тебе впритул, а ти нічого і не помітиш. Дуже корисна була людина у розвідці, але прослужив недовго — спився. Дуже вже слабкі сибірські люди до горілки.

Я, звісно, не так, як той інородець крався, але тихенько. Ані гілочки не тріснуло. Підійшов до паркану, видерся, дивлюся, а біля майстерні ціла купа возів, бричок, тарантасів. Десяток, як не більше. Що це за рада нечестивих у них? І господарів не видно, тільки слуги двором сновигають. Я тихенько переліз через новенький, ще навіть не пофарбований паркан, підібрав лопату у дворі. Поклав спочатку одного слугу, потім другого, а потім і третього — усіх, які були. Затягнув їх до сараю, а сам у нову хату зайшов. Там порожньо, але побачив ляду до підвалу. Відчинив трохи, а там сходи широкі під землю. Пішов ними, двері. Відчинив їх, далі йду, і чується мені наче спів якийсь. Що за спів? Чим далі, тим гучніший. Ще двері, відчинив їх, а там підземелля, де я вже бував.

Тепер освітлена багатьма смолоскипами. І в тій залі співають люди. Визирнув я трохи, бачу, що людей кілька десятків, усі в білому одязі, пританцьовують на місці, руками махають і співають. Невідомою мовою, але урочисто так, наче молитву. Очолює людей Сверстюк, одяг у якого золотом вишитий, а в руках ціпок, дорогоцінним камінням прикрашений. Співають, співають, потім Сверстюк підняв руку, і замовкли всі. Підійшов він до столу, а на ньому дівчина лежить. Мабуть, та сама, що не вбивати її просила. Гола лежить і посміхається, п’яна чи що. Сверстюк іще раз рукою махнув, підбігло двоє братів-ковалів, схопили дівчину за ноги і мотузкою до гака в стелі прив’язали. Вниз головою. За мотузку підняли дівчину так, що голова у неї майже на рівні плечей Сверстюка. А той ударив ціпком по кам’яній підлозі і затягнув якийсь спів. Знову невідомою мовою. Він співає, інші підтягують, а Сверстюк за ціпок узявся і щось робить. Розкручує його зверху. Крутив, крутив, а потім дістав із ціпка ніж. Гострий і кривуватий трохи, як ото над воротами зображений був. Підняв ніж, і аж затремтіли всі голоси. Одна з жіночок підхопила таз срібний, а інша — тацю з чарками, підійшли шанобливо до Сверстюка. А той ціпок відставив убік, узяв лівою рукою дівчину за волосся, відвів її голову, щоб шию добре видно було, а правою ніж до горлянки приставив. А дівчина — ні щоб злякатися — розсміялася. Точно п’яна. Чимось напоїли, негідники!

Ото я стояв, очима лупав, а потім наче блискавкою мене вразило! От зараз Сверстюк дівчині горлянку переріже і зцідить кров, наче зі свині. У срібний таз. А потім з нього срібні чарки кров’ю набиратимуть і питимуть, нехристі! Зараз уб’є дівчину, дитину чиюсь! Тут вихопив я револьвер і вистрелив у Сверстюка.

1 ... 22 23 24 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"