Читати книгу - "Рембо"

Пройшло багато часу, перш ніж він черговий раз простягнув руку вперед і до чогось доторкнувся. І не відразу зрозумів, що це таке.

Дріт.

Він підняв голову — дроту було багато. Огорожа. 1, Боже милостивий, за огорожею щось настільки прекрасне, що він не відразу повірив у реальність побаченого. Придорожня канава. Щебенева дорога. Він сміявся, просовуючи голову між туго натягнутим колючим дротом, знову обдираючись і не помічаючи цього, він сміявся, падаючи в канаву. Там була вода. Він упав на спину, вода залилася йому у вуха, потім став дертися нагору, до дороги, ковзаючи вниз, чіпляючись і підтягуючись вгору, знову ковзаючи — і от одна рука торкнулася дорожньої щебінки. Він не відчував на доторк щебінку. Бачив — так. Дивився просто на неї й бачив. А відчути не міг.

«Хлопець — сильніший боєць, — раптом подумав він. — Але я вмію… організовувати.

За Орвала.

За Шинглтона й Уорда, Мітча і Лестера, і наймолодшого поліцейського, за них усіх.

За себе.

Я знищу цього мерзотника».

Тісл лежав на краю дороги та повторював це знову й знову, потім сказав те ж саме чоловікові з поліції штату, який намагався підняти його, шепочучи «Боже мій», але не зміг і побіг до машини — викликати по радіо допомогу.

ЧАСТИНА III

РОЗДІЛ 1

Була ніч. Тісл сидів у кузові вантажівки під брезентовим навісом і дивився на велику карту, прикріплену до одного з бортів. Горіла тільки маленька електролампа, що висіла біля карти. Поруч із картою, на столику, був громіздкий приймач-передавач.

Радист сидів у навушниках.

Вантажівка національної гвардії номер двадцять вісім зайняла позицію, — сказав він поліцейському. — Той кивнув і застромив у карту ще одну червону шпильку — на південному боці. На сході жовті шпильки показували розташування сил поліції штату. Чорні шпильки на заході позначали поліцію з прилеглих містечок та округів; білі шпильки на півночі вказували на поліцейські підрозділи Луїсвілля, Френкфорда, Лексінгтона, Боулінг Гріна та Ковінгтона.

Невже ви збираєтеся просидіти тут цілу ніч? — запитав хтось у Тісла. Тісл повернув голову — це був Керн, капітан поліції штату. — їдьте додому та поспіть, добре? — продовжував Керн. — Лікар порадив вам відпочити, а тут усе одно найближчим часом нічого серйозного не буде.

Не можу.

Чому?

Репортери шукають мене вдома й на службі. Кращий відпочинок, що я можу собі придумати, — це не проходити через усе заново разом із ними.

Незабаром вони вас і тут знайдуть.

Ні. Я наказав вашим людям біля дорожніх загороджень не пропускати їх.

Керн знизав плечима.

Лікар перев’язував вам обличчя та руки нескінченно довго, напевно, таке захоплююче видовище він бачить уперше в житті. Що це за темна пляма у вас на сорочці? Невже знову відкрилася кровотеча?

Якась мазь, він занадто густо намазав. Під одягом у мене теж пов’язки. Ті, які на ногах, такі тугі, що я ледве ходжу. — Він примусив себе посміхнутися так, ніби тугі пов’язки були тільки невдалим жартом з боку лікаря. Він не хотів, щоб Керн зрозумів, як йому погано, та сильно паморочилася голова.

Болі є? — поцікавився Керн.

Раніше боліло менше, до того, як він мене туго перев’язав. Він дав мені таблетки, велів приймати щогодини.

Допомагають?

Цілком! — Це пролунало як слід. Із Керном доводилося говорити обережно, применшуючи біль, але не настільки, щоб той перестав йому вірити і насильно повернув у лікарню. Раніше, коли Тісл лежав у лікарні, Керн обурювався на нього за те, що він пішов у ліс, не дочекавшись поліції штату. «Це моя юрисдикція, і ви полізли без дозволу — тепер сидіть тут і навіть носа не показуйте!» — промовив Керн. Тісл мовчки витерпів це, даючи Кернові випустити пару, але потім поступово переконав Керна в тому, що вдвох буде легше організувати настільки масштабний пошук. Був і ще один аргумент, який Тісл не використовував, але знав, що Керн сам устиг про це подумати: зараз може загинути не менше людей, ніж на початку, так що буде краще з ким-небудь розділити відповідальність.

Неподалік гуркотіли вантажівки, великі вантажівки, у яких, як знав Тісл, сиділи солдати. Заволала сирена, швидко наближаючись у їхній бік, і Тісл був радий, що можна перевести розмову на іншу тему.

«Швидка допомога?» Для кого?

Ще одного із цивільних підстрелили.

Тісл похитав головок».

Вони просто помирають від бажання допомогти.

«Помирають» — саме те слово.

Що сталося?

Дурість. Група цивільних добровольців ночувала в лісі, щоб бути з нами із самого ранку. Вони почули в темряві шум і вирішили, що це хлопець до них підбирається. Схопили свої гвинтівки та пішли з’ясовувати. І, звичайно, розбрелися в різні боки, тому що порядку в них ніякого. А потім один із них прийняв іншого за хлопця і почав стріляти. Той став стріляти у відповідь. Підключилися інші — добре, що ніхто мс загинув, тільки поранений.

Тісл запалив сигарету — її важко було тримати перев’язаними пальцями.

Ці цивільні нам усе зіпсують. Треба було все тримати в секреті.

Моя провина. Є один репортер, який часто заходить у мій кабінет, — він почув наші розмови ще до того, як я наказав своїм людям мовчати. Тепер вони женуть звідси всіх сторонніх.

Ну так, а ці типи в лісі можуть знову чого-небудь злякатися й обстріляти ваших людей. І взагалі, вам ніколи не вдасться відігнати звідси всіх до одного. Завтра зранку по всіх цих пагорбах будуть валандатися цивільні. Ви ж бачили, що вони заполонили місто. їх надто багато, ними неможливо керувати. І це ще не найгірше. От почекайте, з’являться професіонали.

Які професіонали? Кого ви маєте на увазі?

Насправді вони любителі, але називають себе професіоналами. Люди, які стікаються в будь-яке місце, де йде розшук. Я таких багато бачив. їм усе одно, кого шукати, за ким гнатися, важливий сам процес. Справа в тому, що такі люди ніколи не співробітничають із тим, хто стоїть на чолі. Вони люблять організовувати власні групи та йти своїм шляхом, йти туди, де їм здається найцікавіше, залишаючи недослідженими цілі ділянки…

Раптом серце в Тісла затріпотіло, зупинилося на мить, потім сильно забилося. І він, задихаючись, схопився за груди.

У чому справа? — запитав Керн. — Ви…

Усе добре. Я в порядку. Просто потрібно прийняти ще одну таблетку. Лікар попереджав, що таке може статися.

<…>

— Може, щось із двигуном.

Або він узагалі не наш. Можливо, ще