Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

«Я переконаний, вона була злою чарівницею», — подумав Діґорі, а вголос запитав:

— Але що буде з Поллі?

— Ти мені вже геть набрид зі своїм запитанням! — розсердився дядько Ендру. — Так ніби це має якесь значення. Моїм першим завданням було з’ясувати, що там зберігалося в коробці. Вона була дуже давня. І я навіть тоді знав уже досить, аби зрозуміти, що вона ні грецька, ні давньоєгипетська, ні вавилонська, ні хетська, ні китайська. Вона була давнішою, ніж будь-яка з тих цивілізацій. О, то був великий день, коли нарешті я довідався істину. Коробка походила з Атлантиди, з того зниклого острова. Це означало, що вона на сотні років давніша, аніж будь-які речі кам’яної доби, викопані в Європі. Але на відміну від них вона не була грубо обробленою річчю. Бо на початку часів Атлантида була великим містом із палацами, храмами й ученими людьми.

Він замовк на мить, ніби сподівався почути щось від Діґорі. Але хлопчику його дядько подобався з кожною хвилиною дедалі менше, тож він не сказав нічого.

— Тим часом, — провадив дядько Ендру, — я багато чого довідався з інших джерел (я не зміг би пояснити їх малому хлопцеві) про магію загалом. Це означало, що в мене склалося виразне уявлення про те, що могло зберігатися в тій коробці. За допомогою різних тестів я звузив можливості. Для цього мені довелося познайомитися з по- диявольському дивними людьми й вивчити їхній дуже неприємний досвід. Така практика погано подіяла мені на голову. Не так легко стати чаклуном. Зрештою я втратив здоров’я. Але я домігся чогось кращого. І в кінцевому підсумку я про все довідався. — Хоч там не було нікого, хто міг би його підслухати, він нахилився до небожа й перейшов на шепіт: — У коробці з Атлантиди зберігалося щось принесене з іншого світу, коли наш світ тільки починався.

— Що? — запитав Діґорі, який тепер зацікавився, попри власне бажання.

— Лише пилюка, — сказав дядько Ендру. — Дрібна, суха пилюка. Там не було нічого такого, що могло б привабити зір. Нічого, що могло б виправдати ціле життя тяжкої праці, можна так сказати. Та коли я подивився на ту пилюку (я подбав про те, щоб не торкатися її) і подумав про те, що кожна піщинка колись перебувала в іншому світі — я не хотів сказати на іншій планеті, адже планети становлять частину нашого світу й ти можеш дістатися до них, якщо подорожуватимеш далеко й довго, — у справді іншому світі, іншому всесвіті, іншому просторі, десь там, куди ти ніколи не зможеш дістатися, навіть якби ти мандрував у просторі цього всесвіту вічно й вічно, адже до того світу ти можеш дістатися, лише застосувавши магію, більше ніяк!

Тут дядько Ендру потер руки, аж поки суглоби затріщали, як вогні феєрверка.

— Я знав, — провадив він, — що слід лише привести себе у відповідну форму й ця пилюка приведе туди, звідки вона походить. Але труднощі в тому, як привести себе у відповідну форму. Мої перші експерименти всі зазнали невдачі. Я випробовував їх на морських свинках. Деякі з них померли. Деякі вибухнули, як маленькі бомби.

— Ти вчинив із ними жорстоко, — сказав Діґорі; колись він мав приручену морську свинку.

— Як ти вмієш відхилятися від теми, — зауважив дядько Ендру. — Тварини створені для таких експериментів. Я їх купив. Дай-но мені подумати — де я був? Ага, так. Нарешті мені вдалося виготовити кільця — жовті кільця. Але виникло нове ускладнення. Я був цілком переконаний, що жовте кільце відправить будь-яке створіння, що доторкнеться до нього, до іншого світу. Але яку я матиму від цього користь, якщо не зможу примусити їх повернутися й розповісти мені, що вони там знайшли?

— А що буде з ними? — запитав Діґорі. — У добру халепу вони потраплять, якщо не зможуть повернутися назад.

— Ти на все дивишся хибним поглядом. — Дядько Ендру добряче дратувався. — Невже ти не розумієш, що йдеться про великий експеримент? Головна причина того, чому я когось посилаю до іншого світу, полягає в тому, що я хочу довідатися, який він є.

— У такому разі, чому ти не вирушиш туди власною особою?

Діґорі ніколи не бачив такого ображеного й здивованого погляду, яким подивився на нього дядько після його простого запитання.

— Я? — вигукнув він. — Цей хлопець, певно, збожеволів! Щоб чоловік мого віку та з моїм здоров’ям ризикнув спізнати шок і небезпеки, несподівано потрапивши до іншого світу? Я ще ніколи не чув чогось такого безглуздого у своєму житті! Ти усвідомлюєш, що ти сказав? Подумай, що означає інший світ, ти можеш натрапити там на що завгодно — що завгодно!

— А тому ти вирішив послати туди Поллі, — сказав Діґорі. Його щоки палахкотіли тепер від гніву. — І я можу лише сказати, — додав він, — хоч ти й мій дядько, ти повівся як боягуз, пославши дівчинку в місце, куди сам боїшся потрапити.

— Помовчте, сер, — сказав дядько Ендру, стукнувши кулаком по столу. — Я не стерплю, щоб малий брудний школяр так говорив про мене. Ти нічого не розумієш. Я великий учений, маг, фахівець, який здійснює експеримент. Звичайно ж, мені потрібні живі об’єкти для цього. Благослови мене, Боже, тепер ти мені скажеш, що я мав запитати дозволу в морських свинок, перш ніж використати їх! Жодної великої мудрості не вдасться досягти без жертви. Але думка про те, що я сам повинен піти туди, куди посилаю інших, — безглузда. Це те саме, що примушувати генерала воювати простим солдатом. Якщо мене вб’ють, що станеться з працею всього мого життя?

— О, годі тобі базікати, — сказав Діґорі. — То ти повернеш Поллі назад?

— Я саме збирався сказати тобі, коли ти так брутально мене урвав, — сказав дядько Ендру, — що я нарешті відкрив спосіб повернення назад. Зелене кільце допомагає повернутися до нашого світу.

— Але в Поллі нема зеленого кільця.

— Ні, — сказав дядько Ендру з жорстокою посмішкою.

— Тоді вона не зможе повернутися назад! — крикнув Діґорі. — Це ж те саме, що вбити її.

— Вона зможе повернутися назад, — сказав дядько Ендру, — якщо хтось інший піде за нею, надівши на палець жовте кільце й узявши із собою два зелені кільця: одне, щоб повернутися самому, а друге — щоб забрати її.

І тепер, звичайно, Діґорі зрозумів, у яку пастку він потрапив. Він дивився на дядька Ендру, нічого не кажучи, з