Читати книгу - "Гра престолів"

Пригнувшись, Арія продиралася крізь юрмисько, прослизаючи між кінських ніг і міцно стискаючи свій дерев’яний меч. Посередині людської маси їй видно було тільки руки, ноги й животи, а ще сім струнких веж септу, які вивищувалися над головою. Побачивши віз, вона хотіла була залізти на нього, але така сама ідея спадала на думку й іншим. Лаючись, візник відганяв людей, ляскаючи батогом.

Арія не тямила себе. Вона пробивалася у передні ряди натовпу, але її притисли до кам’яного постаменту. Вона поглянула вгору на Бейлора Благословенного, короля-септона. Запхавши дерев’яного меча за пояс, Арія полізла нагору. На фарбованому мармурі лишалися плями крові з поламаного нігтя, але вона не зупинялася й нарешті підважилася на руках і опинилася між підошов короля.

І побачила батька.

Лорд Едард, підтримуваний двома золотими плащами, стояв на кафедрі верховного септона біля дверей у септ. Одягнений він був у пишний сірий оксамитовий камзол, з вишитим бісером на грудях білим вовком, а на плечах мав сірий вовняний плащ, облямований хутром; але батько страшенно схуд, а довговиде обличчя змарніло від болю. Він не так стояв, як його тримали, а гіпс на поламаній нозі був сірий і трухлий.

Позаду нього стояв верховний септон власною персоною — приземкуватий, немолодий і сивий, неймовірно тлустий, убраний у довгу білу мантію і величезну корону з золотої канителі з кристалом, з якого, коли він повертав голову, навсібіч розсипалися веселки.

Навколо дверей септу, перед мармуровою кафедрою, купчилися лицарі й високі лорди. Серед них вирізнявся Джофрі в малинових шовках і атласах, оздоблених гарцюючими оленями й ревучими левами, з золотою короною на голові. Королева-мати стояла поряд у чорній жалобній сукні, в прорізах якої просвічувався малиновий колір; у волоссі вона мала вуаль з чорними діамантами. Арія упізнала Гончака, вдягнутого в білосніжний плащ поверх темно-сірих лат; він стояв у оточенні чотирьох гвардійців королівської варти. Побачила вона і євнуха Вейриса, який ковзав поміж лордів у м’яких капцях і візерунчастій дамастовій мантії; а оцей коротун з гострою борідкою, у сріблястому плащі з каптуром, подумала вона, мабуть, саме той, хто колись бився на дуелі за маму.

Там-таки була й Санса, вбрана в небесно-блакитні шовки; її довге золотисто-каштанове волосся було вимите й кучерявилося, а на зап’ястках красувалися срібні браслети. Арія нахмурилася, міркуючи, як сестра там опинилася й чому видається такою щасливою.

Натовп стримувала довга шерега списників у золотих плащах, очолювана кремезним чоловіком у пишно оздоблених обладунках — самий чорний лак і золота філігрань. Плащ його металево зблискував: то була справжня золота тканина.

Коли дзвін нарешті замовк, над великою площею поступово запанувала тиша, і батько, підвівши голову, заговорив — таким слабким і тихим голосом, що Арія заледве розрізняла слова. З задніх рядів залунали крики: «Що? Гучніше!» Чоловік у чорно-золотих обладунках, підійшовши до батька ззаду, різко тицьнув йому в спину. «Не чіпайте його!» — хотілося заверещати Арії, але вона знала, що ніхто її не послухається. Вона закусила губу.

Підвищивши голос, батько знову заговорив.

— Я — Едард Старк, лорд Вічнозиму і правиця короля,— почав він гучніше, і голос його полетів над площею,— і я постав перед вами, аби зізнатися в зраді перед очима богів і людей.

— Ні! — заскиглила Арія. Внизу, під нею, загорланила й зарепетувала юрма. Полетіли образи та лайка. Санса сховала обличчя в долонях.

Батько ще підвищив голос, щоб його було чути.

— Я зрадив довіру свого короля й друга Роберта,— кричав він.— Я присягався захищати й обороняти його дітей, та ще не встигла в його тілі охолонути кров, як я затіяв змову з метою скинути й убити його сина, щоб самому посісти трон. Хай будуть свідками моїх правдивих слів верховний септон, і Бейлор Богоугодний, і Семеро: Джофрі Баратеон — єдиний законний спадкоємець Залізного трону і, милістю всіх богів, володар Сімох Королівств і оборонець держави.

З натовпу полетіла каменюка. Арія скрикнула: камінь поцілив у батька. Але золоті плащі не дали йому впасти. З глибокої рани на чолі по обличчю побігла кров. Полетіло ще каміння. Один камінь влучив у гвардійця ліворуч од батька. Інший гримнувся об нагрудник лицаря в чорно-золотих обладунках і відскочив. Двоє гвардійців з королівської варти заступили собою Джофрі й королеву, затуляючи їх щитами.

Рука Арії ковзнула під плащ, намацуючи Голку в піхвах. Обхопивши пальцями руків’я, Арія стиснула так, як ніколи й нічого в житті не стискала. «Будь ласочка, боги, вбережіть його,— молилася вона.— Не дозвольте їм скривдити батька!»

Верховний септон опустився навколішки біля Джофрі та його матері.

— Який гріх, таке й покарання,— співуче заговорив він низьким і пишномовним голосом — набагато гучніше, ніж батько.— Цей чоловік зізнався в своїх злочинах перед очима богів і людей, на цьому святому місці,— молитовно підніс він руки, і над головою в нього затанцювали веселки.— Боги справедливі, а ще Бейлор Благословенний учив нас, що вони милостиві. Як буде вчинено зі зрадником, ваша світлосте?

Репетували тисячі голосів, але Арія їх не чула. Королевич Джофрі... ні, вже король Джофрі... вийшов із-за щитів королівської варти.

— Мати просить мене дозволити лорду Едарду вбратися в чорне, і леді Санса благала милості для свого батька,— він поглянув просто на Сансу й посміхнувся, і на мить Арії здалося, що боги почули її молитву... аж поки Джофрі не розвернувся до натовпу й не мовив,— але в них м’які жіночі серця. Поки ваш король я, зрада не лишатиметься безкарною. Пане Іліне, принесіть мені його голову!

Натовп заревів і кинувся вперед, і Арія відчула, як захитався пам’ятник Бейлору. Верховний септон учепився королеві у плащ, підбіг Вейрис, розмахуючи руками, і навіть королева щось казала до Джофрі, але він похитав головою. Лорди й лицарі розступилися, і наперед вийшов високий і безтілесний — як скелет у залізній кольчузі — виконавець королівського правосуддя. Смутно, мовби здалеку, Арія почула сестрин скрик. Істерично ридаючи, Санса впала навколішки. Сер Ілін Пейн здолав кілька сходинок, які вели на кафедру.

Протиснувшись між ногами Бейлора, Арія стрибнула в натовп, на ходу витягаючи Голку. Приземлилася вона на чоловіка у різницькому фартуху, збивши його з ніг. Тої-таки мить хтось втелющився в неї, і вона сама заледве не полетіла на землю. Навколо неї зімкнулися тіла, люди спотикалися й штовхалися, топчучи бідолашного різника. Арія махала Голкою.

Високо на кафедрі сер Ілін Пейн зробив жест — і чорно-золотий лицар віддав наказ. Золоті плащі кинули лорда Едарда на