read-books.club » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 221 222 223 ... 247
Перейти на сторінку:
її не дуже розумію.

— Лікарю, вона хоче знати, навіщо ми проводимо так багато тестів.

— О, можеш їй сказати...

— Лікарю, вона розуміє англійську.

— Але ти могла б роз’яснити її рідною мо...

— Лікарю, мова, власне, та ж.

— Ну, добре... Скажи їй буквально таке: Мем, як вам відомо, вашого чоловіка прооперували у зв’язку з кульовими пораненнями, що викликали серйозну травму голови та нестабільний перелом хребта. Іноді — переважно, коли пацієнт приходить до тями, — ми можемо зробити прогноз. Але ваш чоловік до тями не приходив. До того ж у кульових поранень є неприємна особливість завдавати більшої шкоди на виході кулі з тіла, ніж на вході в нього. З огляду на те що він непритомний, а приводити його до тями занадто ризиковано, ми все ще не впевнені, чи пошкоджена спинна функція і чи порушено його розумовий стан. Нам потрібно провести тести, бо динаміка стану пацієнта може змінюватися, можливо, навіть на краще. Однак без регулярного проведення тестів нічого точно сказати неможна. Ймовірно, нам треба буде підвищити дозування, а може, навпаки, знизити. Або, ймовірно, знадобиться додаткове хірургічне втручання, до того ж таке, потреба в якому на цей момент не є очевидною. І для всього цього нам необхідні регулярні тести. Мем, я зрозуміло висловлювався?

— Лікарю, ви молодець, — відповідаю я, знаючи, що така ремарка напевно його розгнівить. Він киває спочатку їй, потім мені — і виходить. Я вже зараз чую слова прочуханки, яку він мені влаштує в коридорі біля кулера. Слава Богу, я вже занадто стара для того, щоб він клав мені на долоню свою руку, — трюк, від якого в медсестер повинні мокріти трусики... Присягаюся, якщо лікарі не заважатимуть, медсестри цілком успішно зможуть лікувати людей.

— То з якої саме частини Ямайки ти прибула?

— Перепрошую?

— Перепроси себе. З якої саме частини Ямайки ти приїхала?

— Я не розумію, яким чином це...

— Послухай, леді. Я чула, як ти сказала лікарю, що всього лише проходила повз палату, — а це через тринадцять поверхів від відділення невідкладної допомоги, куди привезли мого чоловіка. Що б твій лікар сказав, якби я йому розказала, що ти день у день заходиш у палату до мого чоловіка, так, наче він твій, без будь-якої на те причини? Тож досить брехати, що з таким ім’ям, як Мілісент, ти не з Ямайки. Мілісент Сеґрі? Ти не тільки з Ямайки, а ще й із самої глибинки. Тому можеш вішати білим усе, що хочеш, але мене ти не проведеш.

Я кажу собі, що не зобов’язана все це вислуховувати, і якщо зараз вийти, то будівля лікарні така величезна, що вона мене більше ніколи не побачить. Треба тільки вийти. Треба виставити одну ногу перед іншою і швидко йти геть, поки ця жінка не обернеться на фурію.

— Ось тільки я впевнена: якби ти була з глибинки, то не вибралася б з Ямайки.

— А якщо я з передмістя?

— А ось це можливо. Там такі й живуть — непримітні, але потайні. Однак не схоже, щоб ти тулилася в нетрях. Ні, ти...

Монітор пискнув, і вона знову підскочила.

— Цей звук вас повинен, навпаки, втішати, — пояснюю я. — А ось якщо звук суцільний і безперервний, тоді точно біда.

— Так? Може, я нічого не знаю. Мені нічого не кажуть. Навіщо ти весь час приходиш дивитися на мого чоловіка?

— З вашим чоловіком у мене нічого немає.

— Повір, золотце, мене це взагалі не хвилює.

Мені хочеться одночасно послати її і висловити захоплення її кмітливістю.

— Ямайців у цій лікарні небагато. Була лише одна стара, що померла торік від удару. І тут раптом вони повалили до нас, і всі як один з вогнепальними. Він — останній з тих, хто досі тут. Звісно, мене розібрала цікавість.

— Не мели дурниць. Якби було цікаво, ти прийшла б і все прочитала з планшетки біля ліжка, як інші медсестри. А ти приходиш і дивишся, дивишся... Якщо я запізнююсь, то ти вже тут, а якщо приходжу рано, ти похапцем відразу йдеш.

— На Ямайці люди постійно стріляють один в одного, а я, отже, приїхала аж у Нью-Йорк, щоб побачити все це зблизька.

— Побачити все зблизька? Та нічого ти не бачиш. Ось дочекайся, коли твого хлопця в клубі підстрелять.

— Але нащо тягти все за собою до Америки? Я вважала, раз ти вже втрапив сюди, то можна ж усієї тієї гидоти позбутися, почати все заново.

— То ти саме так і зробила?

— Я цього не казала.

— Але це правда. А вся решта — твої побрехеньки.

Вона підводиться зі стільця, але знову сідає. Я все ще біля дверей, прикидаючи, як звідси краще вийти — швидко чи повільно.

— Дехто, і багато, їдуть сюди не від хорошого життя, а щоб займатися тим самим, що й на батьківщині. Інакше в Америку їм не потрапити.

— Напевно.

— Це факт. І ти тут не тому, що не бачиш нікого з ямайців. А з іншої причини. Леді, зрозумій, я ж теж жінка. Я знаю, коли жінка щось хоче.

— Мені справді час повертатися у відділення невідкладної допомоги.

— Ну то йди. А я наступного разу скажу лікарю, що ти приходиш, коли тобі заманеться.

— Чого вам треба?

— Мій чоловік. Я коли-небудь почую, як він розмовляє?

— Вам краще запитати в лікаря...

— Говорити.

— Я ж не лікар, що я можу сказати? Та й не сподобається вам.

— Говори, я сказала.

— Буде як чотирирічний. І то в найкращому випадку, якщо вичухається. Його всьому доведеться вчити заново і все одно буде говорити, як відсталий.

— А ходитиме?

— Судячи з ситуації, він, можливо, не зможе й склянку тримати. Ви, сподіваюся, розумієте, що мене за сказане можуть звільнити з роботи.

— Звільнити за те, що ти єдина мені сказала правду?

— Говорити вам правду — не моя робота. Моя робота — говорити те, що, на загальну думку, щадить ваші почуття. Хоча тут ніхто не може передбачити, що може статися з пацієнтом, — тож ніхто нічого не хоче й говорити. Він може піти на поправку або...

— Померти.

— Може й так.

Вона дивиться на мене, немов чекає запитання. Або я просто бачу це на її обличчі. Знову пищить монітор, але

1 ... 221 222 223 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"