Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

       Поки дрони займалися знищенням каміння, що летіло в бік станції, ми, ввімкнувши на частки секунди двигуни скафандрів, попрямували в бік станції. Сама по собі станція являла собою всього кілька стикувальних вузлів на шпилі, житловий модуль на п'ять осіб і безліч складів.

       І це був стандартний проект бази поповнення ресурсів для далекого космосу. Саме такі бази встановлювали далеко від цивілізованого космосу, і вони перебували під негласною забороною для знищення.  

     Навіть найвідмороженіші пірати намагалися не чіпати ці станції, адже нікому не хотілося залишитися без пального або інших припасів далеко від найближчих населених планет.

      Служба на таких станціях ніколи не була популярною попри доволі великі оклади доглядачів складу. Якщо на поверхні планет зарплата була в середньому від тисячі до десяти тисяч кредитів на місяць у звичайних роботяг. То на подібних станціях доглядач отримував від тридцяти тисяч кредитів. Щоправда, і зміна була не менше року. Далеко не кожна людина могла зважитися покинути населений космос і прожити рік у дуже обмеженій компанії.

   Конструкція станції у зв'язку з доволі великим поширенням цього проєкту була нам відома, також підкупивши деяких розумних у компанії, що займається складанням станції, ми дізналися, що це був саме базовий проєкт, і вони нічого не змінювали.

      Залишалося сподіватися, що і власники станції не захотіли багато чого змінювати в ній. Якщо це виявиться так, то проникнення на станцію буде не складним. У віртуалі ми вже безліч разів проникали, захоплювали і знищували станції цього проекту.   

    Трохи регулюючи свій шлях за допомогою невеликих імпульсів двигунів на скафандрах ми попрямували в бік складів на станції. Саме там було кілька слабких місць станції цього проєкту і найпростіше проникнути на станцію саме там.

      За півгодини ми нарешті змогли досягти станції і зібралися поруч із бортом, що веде до відсіку з рефрижераторними системами.  Довелося навіть використовувати телекінез, щоб погасити непомітно швидкість і зібрати нас усіх разом в одному місці.

       Хоч зовнішні сенсори ближнього радіусу дії були і слабкі, але видавати себе активацією двигунів скафандрів не варто. Хіба мало, раптом вони збільшили чутливість сенсорів.

       Саме тут знаходилося одне зі слабких місць у захисті станції. Тут були вихідні отвори тепловідводів, і хоч відразу проникнути через них було проблематично, але з моєю здатністю цілком можливо.  Самі по собі вони були невеликі всього близько півметра в діаметрі, але стінки тепловідводів були товстими близько шістдесяти сантиметрів.

      Ось тут то і стала в пригоді вже дещо поліпшена за останній час моя здатність змінювати структуру матеріалу. Самі тепловідводи у зв'язку з відносною неважливістю системи було обладнано доволі примітивною сигналізацією, тож Ліка з легкістю впоралася зі зломом.

      Напевно навіть я зміг би впоратися з цією системою безпекою, хіба що затратив би на це більше часу. А так оскільки ми дещо поспішали і відставали від графіка, збили нашу кам'яницю дещо далі від станції, ніж ми планували, то зломом займалася Ліка.

       А ось далі настала моя черга, і я, намагаючись не зачепити інші системи, зробив для нас прохід аж до випускного клапана тепла. Але я не випаровував матерію, я її розм'якшував до стану рідини і за нашою спиною перекрив тепловод, щоб далі не сталося розгерметизації станції. 

       Сам прохід виявився дещо вузьким для нас чотирьох і доводилося пересуватися в ньому за допомогою телекінезу, інакше навіть поворухнути кінцівками в такій вузькості було важко.

     Просунувшись на три метри, ми опинилися вже всередині основного корпусу, залишивши зовнішній за спиною, а тому ніщо не заважало під'єднатися до внутрішніх систем безпеки, і знову настала черга Ліки, зламавши систему безпеки, вона відключила сенсори в секторі, через який ми зібралися проникнути на станцію.

      Поки що все йшло за планом і великих відхилень не спостерігалося, хіба що нам довелося покинути камінь дещо раніше часу, ніж ми планували. Уже зараз після того як я заклав наш прохід шанси на виявлення в екіпажу станції були мінімальні.

     Усе проникнення в нас тривало близько сімдесяти хвилин, тож ми встигли до того моменту, поки нова зміна прибуде до станції, а отже, наші дії точно залишаться непоміченими. 

      Зараз хіба що оптично можна виявити точку нашого проникнення, але для цього потрібно було перебувати на відстані кількох десятків метрів. Тож ми були в безпеці.

      Знищивши випускний клапан системи тепловідведення, ми потрапили в систему збору тепла зі станції, а там уже з легкістю пробралися на сам склад через інженерні ходи. Оскільки екіпаж усієї станції був усього п'ять осіб, то шансів, що за нами хтось зараз спостерігає або зможе випадково знайти було дуже мало.

      Ми навіть дещо знахабніли і влаштували собі комфортне місце розташування в одному з порожніх контейнерів. За допомогою своєї здатності я розплавив метал і телекінезом створив комфортні ліжка і тільки після цього знову перетворив на твердий метал. Звісно метал не дасть повного комфорту, але й так було набагато краще.

      Відключивши кілька теплозбірників від системи, ми перевели живлення на наші скафандри, щоб не витрачати заряд накопичувачів. Невеликі зміни в програмах станції дозволили нам залишатися непоміченими кілька днів.

      Підвищену напругу на систему життєзабезпечення довелося приховувати за допомогою злому ШІ, але це була вельми не складна робота для Ліки. Як виявилося за двадцять років експлуатації станції їй проводили лише програмну модернізацію, а тому злом виявився простим завданням.

    Чесно кажучи, ми очікували більшого, адже керівництво курорту обіцяє цілковиту безпеку своїм відпочивальникам, а ми вже зараз із легкістю пробралися на станцію, де могли отруїти припаси, які пізніше потраплять на стіл. Та й хіба мало що ще можна зробити тут.