Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

Він спробував обміркувати, чи зможе по телефону переконливо вдати хворого, а тоді усвідомив, що навряд чи йому до снаги звучати якось інакше.

Він не міг згадати, як вчора дістався додому.

Він подзвонить на роботу, щойно спроможеться згадати номер телефону. Попросить пробачення — мовляв, скосив лютий грип, добу він не зможе і пальцем ворухнути, і нічого з цим не вдієш...

— Слухай, — озвався голос з іншого боку ліжка,— здається, там біля тебе є пляшка з водою. Можеш, будь ласка, передати?

Товстун Чарлі хотів було пояснити, що немає поруч із ним жодної пляшки, і взагалі, найближча вода — в умивальнику у ванній, тільки доведеться спершу продезінфікувати склянку для зубних щіток, але тоді до нього дійшло, що просто перед його носом на нічному столику стоїть кілька пляшок. Він простягнув руку, зімкнув на одній із них пальці, що здавалися чужими, а тоді із зусиллями, яких людям зазвичай доводиться докладати, щоб піднятись на останні кілька метрів вертикальної кам'яної скелі, перевернувся на інший бік.

То була дівчина-горілка-з-помаранчевим-соком.

І вона була голісінька. Принаймні ті шматки її тіла, які він бачив.

Вона взяла пляшку, а тоді потягнула на себе простирадло, щоб прикрити груди.

— Чуєш. Він просив передати, — заговорила вона, — щоб коли ти прокинешся, не парився щодо дзвінка на роботу. Ну, щоб сказати, що ти захворів. Він передав, що вже про все подбав.

Це анітрохи не заспокоїло Товстуна Чарлі. Страхи з тривогами і не подумали влягтися. З іншого боку, Чарлі перебував у стані, коли його мозок здатен був умістити тільки одну причину для переживань, і просто зараз цією причиною була непевність у тому, що він зможе вчасно дістатись до лазнички.

— Тобі потрібна рідина, — заговорила дівчина,— щоб поповнити запаси електролітів.

До лазнички Товстун Чарлі таки встиг. Тоді, оскільки він уже був там, простояв під душем, доки приміщення не перестало пливти, а потім навіть почистив зуби, не виблювавши.

Коли Чарлі повернувся до спальні, горілчаної-з-соком дівчини там уже не було. Це принесло йому полегшення: він почав сподіватись, що панянка була просто галюцинацією, викликаною алкогольною інтоксикацією — чимось на кшталт рожевих слоненят або жахливої ідеї, що минулого вечора він вибрався на сцену, аби заспівати.

Він не зміг знайти халата, тому видобув із шафи спортивний костюм, аби почуватись достатньо вдягненим для далекої подорожі коридором на кухню.

Запищав телефон, і Чарлі закопирсався в куртці, яка валялась на підлозі біля ліжка, знайшов апарат і відкрив його. Буркнув щось у слухавку з усією знеособленістю, на яку був здатний, просто на випадок, якщо телефонує хтось із Агентства Ґрема Коутса, щоб з'ясувати, де він.

— Це я, — почувся зі слухавки голос Павука. — Все гаразд.

— Ти сказав, що я помер?

— Краще. Я сказав, що я — це ти.

— Але... — Товстун Чарлі намагався скласти думки докупи.— Але ж ти — не я!

— Я в курсі. Але сказав, що я — це ти.

— Ми ж навіть не схожі!

— Братику, ти робиш із мухи слона. Я про все подбав. Ой-ой. Мушу йти, зі мною хоче поговорити пан начальник.

— Ґрем Коутс? Слухай, Павуче...

Але Павук уже поклав слухавку, і екран згас.

У двері зайшов халат Чарлі. У халаті була дівчина. Їй халат пасував значно більше, ніж коли-небудь міг пасувати самому Чарлі. В руках у дівчини була таця, на якій стояло горнятко з чимось і склянка з водою, в якій шипів Алказельцер.

— Випий і те, і інше, — скомандувала дівчина. — Спершу те, що в горнятку. Залпом.

— А що в горнятку?

— Гоголь-моголь, ворчестерський соус, табаско, сіль, краплина горілки, всяке таке. Або доконає, або зцілить. Давай, пий,— її тон не терпів заперечень.

Товстун Чарлі випив.

— Господи.

— Ага. Але ти досі живий.

Чарлі не був у цьому певен, але Алказельцер однаково випив. Тоді раптом до нього дійшло:

— Гм... Слухай, ми з тобою вчора, ми, ну, розумієш...?

Дівчина, здавалося, не зрозуміла нічогісінько:

— Ми... що?

— Ну чи ми... цей... Зайнялись... цим?

— Ти хочеш сказати, що не пам'ятаєш?— Її неначе роздушило.— Ти казав, що то був найкращий секс в твоєму житті. Що відчуття були такі, ніби до того ти ніколи не кохався з жінкою. Ти був трохи богом, трохи — твариною, трохи — невпинною секс-машиною...

Товстун Чарлі не знав, куди подіти очі. Вона захихотіла.

— Я стібуся. Я просто допомогла твоєму братові притарабанити тебе додому, ми тебе вимили, а потім — сам знаєш.

— Ні. Не знаю.

— Ну, тебе геть вирубило, а в тебе величеньке ліжко. Не знаю, де спав твій брат. Він, по ходу, здоровий, як бик. Прокинувся на світанку, усміхнений і свіженький.

— Він пішов до мене на роботу. Сказав, що він — це я.

— А вас що, не змогли розрізнити? Ну, тобто, ви ж не близнята.

— Вочевидь, не змогли, — Чарлі похитав головою і глянув на дівчину. Вона показала йому рожевого язичка. — Як тебе звуть?

— Ти хочеш сказати, що забув? А я пам'ятаю. Тебе звуть Товстуном Чарлі.

— Чарльз. Просто Чарльз.

— Я Дейзі, — і вона простягнула долоню. — Приємно познайомитися.

Вони урочисто потисли руки.

— Мені вже трохи краще, — зізнався Чарлі.

— Я ж казала. Доконає або зцілить.

Павуків день в офісі минав просто пречудово. Він майже ніколи не працював в офісах. Він узагалі майже ніколи не працював. Все було новим, чудесним і дивовижним — від манюсінького ліфта, яким він ривками піднявся на п'ятий поверх, до офісного лабіринту в Агентстві Ґрема Коутса. Павук захоплено витріщився на скляну вітрину в коридорі, напаковану запилюженими нагородами. Він волочився кабінетами, і коли хтось запитував, хто він такий, то просто відповідав: «Я — Товстун Чарлі Нансі», і оскільки він казав це божественним голосом, все робилося правдою.

Він знайшов чайну кімнату і зробив собі кілька чашок чаю. Тоді приніс їх до стола Товстуна Чарлі і розставив у вкрай мистецькій манері. Погрався з комп'ютерною мережею. Та спитала в нього пароль. «Я — Товстун Чарлі Нансі», сказав він мережі, але досі лишились місця,